Максим і Оксана бачили такі старі вузенькі бруковані вулиці хіба що в фільмах про лицарів та драконів. Денис частіше дивився футбол, ніж художні фільми. Але навіть він свого часу натрапив у якійсь святковій програмі на кіно про пригоди д'Артаньяна і трьох мушкетерів, від якого не зміг відірватися, — надто захопили сцени поєдинків на шпагах. Мушкетери та гвардійці кардинала ганялися один за одним на схожих вуличках, і Черненко зловив себе на думці, що сам готовий взяти шпагу і кинутися захищати чиюсь заплямовану честь.
Назви він теж намагався запам'ятати: площа Міцкевича, вулиця Руська, вулиця Вірменська, площа Підкови, площа Катедральна, вулиця Шевська, площа Ринок, Порохова вежа, знову площа Ринок. І в Дениса, і в Максима, і в Оксани склалося враження, що тут, у Львові, куди б хто не пішов, неодмінно вийде з якогось боку цієї площі з її ратушею та цікавими затишними двориками. Де львів'яни та туристи, яких улітку блукало центром досить багато, неквапом пили каву і час від часу крутили головами на всі боки.
— Вони всі чекають, що зараз бруківкою процокають кінські копита і на площу в'їде загін озброєних середньовічних вершників, — промовив Максим.
— Нічого собі! — здивувалася Мавка. — Ти, я бачу, поет!
— Чесне слово — жодного вірша за життя не склав, — признався Білан. — Просто ділюся своїми враженнями та відчуттями, ось і все.
— Мабуть, це тому, що ти тут у гостях, — припустила Мавка. — Знаєш, я через цю площу і взагалі — Львовом уже сто років ходжу. І нічого такого...
— Сто років! — не стримався Максим. — А чому не двісті?
— А чому ти смієшся? — образилася за подругу Оксана. — До твого відома, Максиме Білан, я в Києві теж все життя живу. Не важливо, скільки там того життя вже минуло. І мені теж іноді здається, що все життя — це сто років.
— Ні, ти почекай, почекай! — завівся Максим, і Денисові раптом перестало бути цікаво з ними.
От народ! Ні щоб просто так ходити, роздивлятися, обмінюватися враженнями. Треба кожному свій величезний розум показати. Ось тепер заведуться невідомо довкола чого, та ще і його почнуть у свої мудрі розмови втягувати. Ну їх, краще самому погуляти.
Скориставшись тим, що Білан і дівчата справді серйозно захопилися занудною розмовою, Денис відійшов спочатку на кілька кроків далі, потім — взагалі на кілька метрів. Тоді перетнув трамвайну колію і наблизився до кам'яних левів біля ратуші, аби роздивитися їх краще.
Простягнув руку. Торкнувся гриви того, який сидів ближче до нього. Провів долонею по хижій пащі, яка ніколи нікого не вкусить.
— Хлопчику! — почулося за спиною.
Черненко озирнувся. До нього підходив із фотоапаратом у руці приязний чоловік у джинсах і яскравій тенісці.
— Ти місцевий, хлопчику? — запитав чоловік.
— Ні. Типу турист, — відповів Черненко.
— О і ми теж туристи! — чомусь зрадів чоловік і кивнув на двох дівчат, старшу і меншу, що примостилися біля якоїсь скульптури. — Клацни нас, га? Просто натисни ось сюди, — він показав. — А потім я тебе. Адресу залишиш, я фотку пришлю, чесне слово!
— Та запросто, — знизав плечима Денис. — Я і так, без нічого, зможу.
Чоловік підтюпцем побіг до своїх дочок, став між ними, крикнув Денисові.
— Так старайся, аби площі більше в об'єктив улізло!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Колекція гадів» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Андрій Кокотюха Колекція гадів“ на сторінці 5. Приємного читання.