Розділ «Андрій Кокотюха Колекція гадів»

Не встигли.

Василь Драгомир знайшов свою здобич швидше, ніж вони думали, і тепер відчиняв двері зсередини.

— Тягніть! — відчайдушно закричав Денис.

Три пари дівчачих рук вчепилися в мотузку і потягли її на себе. Прочинені вже двері від цього смикнулися і знову клацнув замок.

— Е, хто там бавиться! — почувся зсередини гнівний голос.

— Тягніть! Сильніше тягніть! — звелів Черненко. — Натягуйте, ми тут закріпимо!

Але замок знову клацнув і вчитель смикнув двері на себе. Тепер вони прочинилися майже наполовину, Драгомир угледів у отвір Максима і люто гаркнув:

— Ти, боягузливе щеня! Зовсім осмілів! Що це ви там придумали?

— Зараз побачиш, — просичав крізь зуби Білан, вовтузячись з мотузкою. Через плече кинув Денисові: — Поможи їм, БІГОМ!!!

Черненко все зрозумів. Одним стрибком скочив до дівчат, схопився за їхній край мотузки, скомандував «раз-два-три» і щосили смикнув разом з ними, вкладаючи в цей ривок увесь свій чемпіонський запал.

Не чекаючи такого напору, вчитель випустив з руки дверну ручку. Замок знову клацнув, Максим зробив останній рух, інші потягнули мотузку — і тепер вузол на зовнішній дверній ручці зашморгнувся міцно.

Навіть попри все бажання Василь Драгомир не міг вийти зі своєю здобиччю з обікраденої квартири. Припнута одним кінцем за бильця, іншим — до дверної ручки, мотузка міцно тримала двері й блокувала вихід. Але якщо її вперто смикати — можна вибратися з полону.

Та на цей випадок у Максима так само був спеціальний план. Ще простіший, ніж фокус із мотузкою. Головне завдання якого — вчасно втекти звідси.

І цей час настав.

16. Кінець Клубу Боягузів

Вся компанія встигла заховатися в тому самому підворітті, де трохи раніше вже ховався Білан.

З цього сховку вони бачили, як до будинку, де жили Нагорняки, приїхали майже одночасно міліцейська машина й кілька автівок, із яких швидко вистрибнули чоловіки та жінки з фотоапаратами. Один молодик навіть тримав у руці маленьку відеокамеру. Потрапляти на очі міліції — особливо після прикрої пригоди з Черненком — друзі не хотіли. А журналістів допоміг запросити Полін тато. Назар Жупанський співпрацював практично з усіма популярними газетами й не дуже розпитував доньку, який саме сенсаційний репортаж можуть зробити журналісти в п'ятницю о сьомій тридцять вечора. Для цього треба лиш вчасно під'їхати за певною адресою. Своїй доньці Назар Жупанський довіряв, і тому не надто допитувався, що це повинно бути і як Поліна про такі речі взагалі дізналася.

На ранок весь Львів гудів — міліція на очах у журналістів затримала злодія та афериста, який проник до квартири відомого композитора і намагався вкрасти фамільну реліквію. Зашкодили йому невідомі, які, до речі, розшукуються тепер для вручення нагороди.

— Не вірте, — відразу попередив Черненко. — Хочуть нас таким чином зловити.

— Все одно зловлять. Це лиш питання часу, — зітхнула Оксана. — Полінин батько, думаєте, не дотумкав?