— А ми і зараз мало що знаємо, — вставила Мавка.
— Так, гроші — перше випробування для боягуза, — Поліна навіть посміхнулася кутиками рота. — В тому-то й справа... Ніхто з батьків не погодиться дати гроші на Клуб Боягузів. Погодьтеся, смішно звучить...
— Я сказав би — підозріло, — уточнив Максим.
— Або так, — кивнула Поля. — Тому кожен, хто хоче потрапити до Клубу Боягузів, повинен довести своє непереборне бажання це зробити. Так учитель сказав. Для цього треба роздобути сто гривень.
— Украсти, — знов уточнив Максим.
— Вкрасти, — погодилася Поля. — Всі бояться красти. Але хто подолав свій страх і вкрав ці гроші, той не зовсім безнадійний, — зауваживши, що опинилася під перехрестям здивованих поглядів, Поліна квапливо розтлумачила: — Так сказав учитель. І всі, хто хоче потрапити до Клубу Боягузів, проходять таке випробування.
9. Жеребок кинуто
Тепер усі дивилися на Максима Білана. Відчувши, що від нього вимагається якийсь висновок, хлопець, тим не менше, не поспішав. Підійшовши до вікна, він глянув на глуху стіну, на порожнє подвір'я, заклав руки за спину, потягнувся. Після того перетнув кімнату, пройшовся вздовж книжкової полиці, взяв за корінець одну, вибравши навмання. Витягнув, перегорнув, поставив на місце, рішуче повернувся до гурту.
— Мені все це не подобається, — заявив категорично, і повторив, звернувшись уже конкретно до Поліни. — Не подобається, розумієш? Тебе... Вас, скільки б вас там не було, невідомо хто змушує красти гроші і називає це випробуванням на сміливість. Це — не іграшки, тобі не здається?
— Ніхто нікого не змушує, — швидко виправдалася Поля. — Я можу просто відмовитись і далі лишатися боягузкою.
— Тільки що ми погодилися — кожен із нас чогось боїться. Тобто, кожен боягуз.
— І значить, кожен із нас мусить тепер нести в зубах твоєму вчителю, чи хто він там, цілих сто гривень! — не втримався Денис. — Моїй мамі знаєш скільки треба працювати за ці гроші? А тут сидить якийсь дядько і збирає членські внески! Хіба не так?
— Не так! — труснула головою Поліна. — Тобто, на перший погляд так виглядає — красти справді не можна. Але більшість із нас утримується від крадіжок не тому, що цього не можна робити, а тому, що ми боїмося. Отже, люди чесні не тому, що вони такими є, а через те, що бояться зробити нечесний вчинок. Значить, страх треба долати, і починати слід саме таким способом.
— Ти глянь! — вигукнув Денис. — Це тобі вчитель голову задурив?
— Софійка розповіла. Я сама вчителя ще не бачила. Правила такі: спочатку поручитель приносить членський внесок того, за кого поручається, а тоді приходить і сам новий член клубу, — сказала Поля.
— Далі я знаю! — Оксана піднесла руку, мов на уроці, навіть затрусила нею. — Кожен новий член клубу повинен привести ще когось! Такий ось ланцюжок! Скільки в Клубі Боягузів народу, Полю?
— Цього ніхто не знає. Софійка так каже. Учитель не збирає всіх разом, бо до кожного він застосовує окремий підхід. Бо страх у кожного свій, не схожий на страх іншого. Раз так, то і завдання для кожного боягуза спеціальні.
Максим Білан ляснув у долоні.
— Знаєте, друзі, з мене цього досить! Ти, Полю, серйозно в усе це віриш?
— Я вірю в те, що батькам до мого боягузтва нема жодного діла! — тепер у голосі Поліни чувся виклик. — Вони кажуть, як оце ти — всі люди бояться, це здорове відчуття, це твоя страховка від помилок, це минеться з віком. А я не хочу! Я не хочу бути боягузкою! І якщо в цьому світі, ба навіть у цьому місті є вчитель, готовий вислухати мене і допомогти побороти страх, я не піду до нього — побіжу! На крилах полечу, ясно вам?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Колекція гадів» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Андрій Кокотюха Колекція гадів“ на сторінці 13. Приємного читання.