Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

— Як до цього поставився Руслан?

Гараніна здригнулася — вперше за весь час розмови Кравцов назвав Учителя Свободи по імені. Дотепер Юлія не до кінця усвідомлювала, що садист, який свідомо зіпсував життя понад двом десяткам людей, — насправді її рідний брат. Не подарунок, ясна річ. Залюблена батьками дитина, з якої виросла розбещена людина без жодних гальм. Але щоб аж зовсім таке… Повз увагу Сахновського її реакція не проскочила. Юлія помітила це — і відвела очі.

Вона мала до того, хто нарік себе Учителем Свободи, прямий стосунок.

їй стало соромно. Так соромно, як не було, здається, ніколи і нікому. Перед цією дівчинкою, котра нервово шмигає носом. Перед Антоном, якого вся ця історія теж торкнулася. Навіть перед психіатром Кравцовим, якого дотепер уважала пихатим персонажем, котрий вдає з себе київське світило.

— Хто? — перепитала Леся, і тут-таки зрозуміла: — А-а-а… Ну, він паніки не піднімав. Від себе, говорив, не втече. Тільки ранком наступного дня ні його, ні Чорної вже не було.

— А ви?

— Ми боялися вийти за територію, — дівчина сумно посміхнулася. — Він таки виявився правий. З цим нікуди не хотілося йти. Вже під обід приїхала міліція…

— Все закінчилося? — вихопилося в Юлі.

— Нічого не закінчилося, — відрізав Кравцов. — Усім цим людям потрібна системна психологічна та психіатрична допомога. Їм треба міняти місце проживання, навіть прізвище. Самогубств не було, та газети писали — дві спроби суїциду таки мали місце. Ось так діють у таких випадках… тільки не в нашій країні.

— Час допоможе, Юліє Василівно. Ось Леся — вона сильна. Вона ж подзвонила вам. Значить, хоче поговорити. Той, хто замикається в собі, не звільниться ніколи. Я правий, Антоніо?

— Ти — спец. Тобі видніше, — знизав плечима Сахновський.

— Ми можемо поговорити з Оксаною? — поцікавився Роман. — Вона тут?

— Не знаю. Адресу можу сказати, там уже самі домовляйтеся. Її мама, в принципі, може вас вигнати. Вона всіх ганяє, крім Роді…

— Крім кого? — насторожився Антон.

— Ну, Роді. Родіона. Родя Шабанов, хлопець Оксанчин. Вона ж із ним посварилася в сотий раз, так і на тому хуторі опинилася. Потім я з нею говорила… Оксанка часто з дому тікала…

Проте тепер її уважно слухав лише Кравцов.

Антон і Юлія, почувши ім’я Родіон, зустрілися поглядами.

Ось він. Квартирант під номером шістнадцять, молодий хлопець без особливих прикмет.

І вже сьогодні вони можуть зустрітися з ним…

До Оксани не квапилися: після сповіді Лесі Коноваленко захотілося спокійно посидіти, перетравити почуте, випити чого-небудь.