Розділ «Черлене вино»

Кого призову к риданію…

– Хто там скиглить? – крикнули разом Свидригайло й Гольшанський. – Дайте їм вина або проженіть до ста бісів!

Їх викрик заглушили дударі, і гусляр заскородив дрібної, хвацько підморгнув до вельмож:

Я на бабі ніц не страчу,

Продам бабу – куплю клячу.

Кляча здохне, я облуплю,

А за шкуру панну куплю!

– Отак, отак! Грайте, музики, пийте, панове! – вигукував сп'янілий Свидригайло. – До ранку веселіться. Блазня, блазня покличте! Де мій Генне?

– А навіщо мене кликати, коли я тут! – викотився з-під стола Вітовтів трефніс, перевертаючись через голову. Він вискочив на стільчик і, трусячи дзвіночками на ковпаку проголосив:

– Я тут найбільший пан! Чому, чому? – тицяв пальцем на вельмож. – А тому, що король має одного блазня, а я вас усіх, мосціпани! Ви хочете сказати, що я ледащо? Тоді – хто ви, коли я так само їм, п'ю і домагаюся плати?

Свидригайло схопився, крикнув:

– Ти що, не був там, Генне?

– Бу-у-в, бу-у-в! – заскиглив трефніс. – Яке нещастя: весілля без музик, старе збіжжя без мишей, Литва – без короля! Грай, гусляре, сумної, плач разом з нами! – Генне кинувся до Арсена, вхопився за його шию і повис на руках.

Гусляр з огидою вивільнив себе од блазня.

– Одвірний! – гукнув Свидригайло. – Виганяй усіх непотребних!

У ту мить відчинилися двері, на порозі став споряджений лучник.

– Князю Свидригайле, – доповів він. – Великий князь Вітовт велить тобі збиратися у дорогу.

Блазень викотився з-під стола і вскочив на стільчик, трусячи дзвіночками на ковпаку.

Розділ третій

Осташко Каліграф