Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Психіатр насторожено звела брови.

— Не лякайся, — еквадорець спробував удруге посміхнутися. Вдалося ще гірше, ніж на початку розмови. — Я хочу порадитися. Просто почути твою думку. Тут у нас таке діється…

— О’кей, — кивнула Лаура.

— Співчуваю через «Charlie», але протягом останніх днів у Ґуаякілі відбувається щось несусвітнє. Люди наче показилися та почали вбивати один одного. Протягом трьох діб у місті було скоєно півтисячі вбивств з особливою жорстокістю та принаймні півтори тисячі замахів на вбивство. Це більше, ніж у всій країні впродовж трьох місяців. Бізнесмени, лікарі, вчителі, робітники раптово, нібито без усякої причини, навісніють і кидаються на своїх родичів, співробітників, просто перехожих. Ходять чутки про введення надзвичайного стану.

— Жах! Схоже на початок зомбі-хорору.

Арреола опустив голову. Зітхнув.

— Ти знаєш іспанську?

Лаура помахала в повітрі розчепіреними пальцями:

— П’ятдесят на п’ятдесят.

Вона по-справжньому так і не вникнула в те, що говорив співрозмовник. Її думки витали десь неподалік «Palais des Congrиs de Paris».

— Пошукай у Google, подивись, що зараз твориться. Не знаю, що у вас розказують в новинах, але це не схоже на зомбі-хорор. Усе значно гірше, — Антоніо повів рукою, кілька разів клацнула мишка. — Хоча, зажди, зараз скину тобі один файл, сама все побачиш.

Skype «булькнув», сповіщаючи про надходження файла.

— Отримала?

— Зараз, завантажую… Що за?! — Лаура зойкнула та відсахнулася від екрана. — От лайно! На біса ти це скинув мені?.. Пробач, Тоні… — схаменулася. — Господи, я просто не очікувала.

— Позавчора мені привезли здорованя-електрика, який ні сіло ні впало просвердлив електродрилем довбешку своєму напарникові. Це, як бачиш, фотографія напарника. І це лише один приклад. Щось подібне третій день коїться по всьому місті.

— Боже…

— Убивць швидко ловлять, але вони геть неадекватні, тому їх везуть до мене, тобто до психіатричної клініки при Інституті неврології. Я намагаюся з’ясувати, що з ними не так, але… — чоловік потер борідку, — …я не знаю. Симптоми охоплюють розлади емоцій, мислення, орієнтування, сприйняття та пам’яті. Пацієнти цілковито відірвані від реального світу, дезорієнтовані, галюцинують, невиразно сприймають усе, що відбувається довкола, і до того ж неймовірно агресивні. Окремі випадки можна було б списати на психоорганічний синдром, однак у 99 % хворих немає ні слідів від травм, ні ознак ушкодження мозку ззовні.

— Може, це делірій[18] чи сутінкове потьмарення[19] свідомості, — припустила Лаура.

— Частково ти маєш рацію. Ми навіть називаємо їх «сутінковими». Та це не делірій і не сутінкове потьмарення. По-перше, я ніколи не чув, щоб сутінкове потьмарення свідомості було масовим. По-друге, усі випадки потьмарення свідомості, які мені раніше траплялися, були типово ендогенними, а я маю підстави вважати, що хвороба, яка перетворила кількасот жителів Ґуаякіля на монстрів, є екзогенною.

Більшість психічних захворювань поділяють на ендогенні, тобто такі, що виникли через внутрішні причини (наприклад шизофренія, маніакально-депресивний психоз тощо), й екзогенні, тобто спровоковані дією зовнішнього середовища (наприклад психоорганічний синдром). Причини ендогенних хвороб — це хромосомні аберації (порушення), генетичні захворювання, спадкові відхилення і т. п. Зовнішніми факторами, що спричиняють екзогенні психічні хвороби, можуть слугувати алкоголь, наркотичні речовини, радіація, віруси, мікроби, черепно-мозкові чи психічні травми тощо.