— Агов, безсмертна, прокидайся, — хтось термосив її за плече.
Невже це не сон? Бо, крім чоловічого голосу, вона відчуває й запах людського тіла. Ледве розклеїла очі, кліпаючи, дивилася перед собою. В овальному отворі дупла стояла чоловіча постать у доземному балахоні. Вона простягала до Мальви свою довгу костисту руку та термосила дівку за плечі.
— О, хтось розплющив очі, — знову заговорила постать басовитим голосом. — Вилізай з дупла. Ти, здається, уже прийшла.
Мальва мовчки вилізла.
Поки вона спала, краєвид не змінився. Давній ліс, ветхі дерева, незмінні сутінки і моторошна тиша довкола. Втупилася в чоловіка:
— Ти хто? Звідки тут узявся?
Чоловік був вбраний у довгий сірий чи то балахон, чи то плащ, який ховав його ноги і навіть кисті рук. На голову чоловік нап’яв каптур, що й обличчя не дуже могла роздивитися.
— Я — сірий брат. Оце випадково на тебе набрів. Заблукати у Ягілчиному лісі — справа не хитра. Це щастя, що ти не втонула в одному з тутешніх боліт. У ньому зазвичай усі зайди топляться.
— А я не зайда і не просила себе знаходити, — невдоволено пробурмотіла Мальва. Сірий чоловік їй не подобався. І вона заходилася шукати по кишенях Ягілчин клубок. Його ніде не було. Згадала, що заснула, тримаючи його в руках. Напевне, уві сні випустила. Кинулася по дуплі шукати. Басовитий голос сірого брата спинив її:
— Стояти, мала. Це шукаєш?
Повернула голову. Чоловік тримав у руках сірий клубок Ягілки. Той за кольором майже зливався з плащем.
— Віддай! То моє. — Мальва насупилася і простягла перед собою руку долонею догори.
Чоловік криво посміхнувся. Він і не збирався віддавати нічого Мальві. Навпаки, запхав клубок у кишеню свого плаща.
— Він не твій. Мені його подарували. Віддай!
Мальва багато чула про сірих. Та ніколи їх не бачила. Тепер розуміла, чого всі так їх не люблять — ані темні, ані світлі. Це непривітні зухвалі самовдоволені типчики. Але якщо він виведе її з цього клятого лісу, то вона і сірість йому готова пробачити, і клубок подарувати.
— Для чого тобі цей клубок, мала? Це ж тільки нитки. Подякуй краще, що я тебе знайшов. Інакше б до кінця світу Порубіжжям блукала. Хіба Ягілка не пояснила тобі, що клубок доводить тільки до дверей, а далі вже сама мусиш собі раду давати. От він тебе й привів до брами в інший світ, а потім зупинився. А якби ти примусила його знову діяти, то ще раз зробила б коло і все одно сюди повернулася. Зрозуміла?
— Нічого такого мені Ягілка не казала. Ти дуриш мене, — ображено огризнулася Мальва.
— Ну що ти, мила дівчинко! Як можна? Я кажу правду. Можливо, Ягілка й попереджала тебе про це, тільки ти не розчула, га? — Сірий улесливо посміхнувся. Ліпше б він цього не робив. Чоловік Мальву відверто дратував.
— Я не глуха. І все добре почула. Тут усі з привітом. Я маю на увазі вас, безсмертних. Ти ж також безсмертний, пра’? І також з привітом? — поцікавилася Мальва.
— Е-е-е, ну так. Я — безсмертний! А що означає з привітом? Це, здається, образливий вислів, чи не так? І чого це ти мені тикаєш, мала? Де твоя повага до старших? Хіба тебе цього не вчили? — Сірий скривився. Мальва йому теж не подобалася. Неприязнь у них була взаємною.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зворотний бік сутіні» автора Корній Дара на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дара Корній Зворотний бік світів “ на сторінці 44. Приємного читання.