Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Усе, що я хочу, — насправді не мати страху.

Та страх не зникає — просто приходить потім.

Зі світу, в якому я стану тобі осанна,

Із дому, в якому до тебе прийду остання,

Почнеться дорога, замкнувши себе у кола,

У рух по спіралі, по літері — до ніколи.

«У цих закапелках — ще з літа — цькування і гони…»

У цих закапелках — ще з літа — цькування і гони.

Тамую життя у собі, наче пристрасть гірку.

Закони вмирати і одяг носити закони

Плямистій пожежі занурюють ноги в ріку.

Розпалась сторожа, лиш коні із вирію мчали б,

Не знаючи мови і не докоряючи злом

Ні цивілізації, ні лабіринтам, ні скалам.

Поволі й уперто усе западає в огром.

І нам не вознестись — ні разом, ані поодинці,

Як вже не згадати — хто, як, задля чого, коли…

Цькують, і рятують, і гинуть із нами ординці

В плямистій пожежі, і плачуть над ними орли.

«Згасають дерева твої голосами чужими…»