Розділ «Тарас Антипович Помирана»

— Коритяни, не тратьте сил на свої мислі, бо вони у вас неправильні, — почав Нельсон. — Я пішов за Колючку… і побачив, шо ніякої Колючки там нема. Ідеш день — зеленка почина рости. Ідеш два — городище стекляне! Побув я у Них і договорився, шо нас заберуть відсіля. У Них там жить можна, а у нас тіки вмирать, ілуха. Повірте, шо світ кудись уже пішов, а ми осталися. Кому треба — я вертушку визву, а хтось і на своїх дотеліпає.

— Ага, отак все кину і полечу, ханакус, — буркнула Божена недовірливо.

— Та шо ж тут кидать… Ти слухай, тобі родить тре’, — узяв її Нельсон за плечі.

Божена дивилась на нього, то вірячи, то лякаючись його слів.

— Отак війна й начиналась, — згадала Тузиха. — Приїхали Ті в намордниках і у вагони нас просили сідать, а наші не здавались.

— Та не було тут ніякої війни, таке — потасовка. Вони тоді давали вагони, шоб наші виїхали звідсіля, бо тут карантин і нездорово. Знали б ви, як тут штиняє, — доводив Нельсон. — Вони нікого не заставляють. Закон у Них такий: хто де хоче жить, там і живе. Хочете туто — будете туто. Вони не мішаються. То діло наше.

Базука і Кабигроб саме витягли з ангару кидало, яке змайстрував Момот, і сунули його по снігу — поближче до прибульця. Нельсон, зиркнувши на них, лише стиснув якийсь предмет у кишені.

— Ти нам не вішай, лободзип! Війна була, бо Корито у нас забрать хотіли. Мій батя воював, я знаю, шо до чого! — закричала Тузиха. — Ми хочем, шоб усе було, як було. Скажи, хай Вони не нагліють і одходи сюди везуть, ялбакус!

— А ми сортувать будем! — підтакнув хтось.

— Вони у себе в хатах уже все сортують. Не нужне їм Корито, — товкмачив Нельсон.

Кабигроб і Базука зупинились на пустирищі, націливши кидало на Нельсона. Базука зарядив у пращу камінь розміром з людську голову, і Кабигроб вистрелив. Камінь, не пролетівши і метра, упав у сніг. Кидало раптом затріщало, похилилося і завалилось набік.

Нельсон дістав пластикову пляшечку з темною рідиною, відпив шипучого напою і простяг Божені.

— Осьо диви, яка чорнуха у Них солодка єсть. А ми все попутали, напартачили так, шо цедзип.

Божена вдарила його по руці, нездатна словами висловити свій гнів і роздратування, що назбиралося за останні місяці життя в бункері.

— Та такої тари у нас на Кориті валом! — відказала Тузиха.

— А мене з медведкою приймуть у городище? — несміливо уточнив Хамса.

Нельсон із сумнівом оглянув прирученого кротодила, що грайливо казився і рив пазурами мерзлу землю.

— Торуйух! — заволала раптово Скирта.

Всі заговорили враз, загудів про щось своє навіть доктор Фрезе. Кабигроб і Базука стали поза спинами й теж почали бубніти.

— Ти скажи, хай Вони нашу чорнуху купують. То ж масло земляне, мо’, якось пригодиться, — гнула своє Тузиха.