Розділ «Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції»

— Під воду Барабаша!

— Хмель старший у нас… (другий — низький, у білому жупані).

— Хмель нам принципал…

Барабаш схопив низького за горло. Остовпів сам, хміль пропав, але кругом усе валило й перло — збройно, бо у відсвіті горіли мушкетні дула.

— Який Хмель, ти, скурчий бику, який Хмель?..

— В обозі Хмель!

Рикнув хтось іззаду й вистрілив на віват.

— До Хмеля, товариство! Чорна рада!..

— Та ти брешеш, гунцво…

Барабаш замахнувся рукояттю шаблі на цього другого; обличчя його розглядів, то був літній уже козак, зі зморшками на запалих щоках, з чорною плямою від пороху на півлиця, але заточився, заточився — під ребром, з лівого боку, у нього страшно залоскотало, потепліло й очі зайшли, зайшли мрякою — бердиш[154], подумав, але враз за вухом свиснуло, ще раз — різкіше, він підняв руки, хотів захиститися, упав, а шаблі сікли його, безжально сікли його шаблі.

Тоді вже без удержу бризнула кров і там, на другому, — короткого Олеська підняли на списи, а Ілляш біг, утікав, цей грізної сили чоловік утікав у самій сорочці й шароварах, загнався в очерет, заплутався, впав, і ті, що надбігли, кололи його велике довге тіло, кололи списами і бердишами, як кабана.

На возі стояв Ґанджа, панцерний товариш з чорним вусиком над пухкою губою. Відблиск лучин грав на сережці в лівому вухові й на хрестикові, він теж накинув тільки бурку зверх сорочки, пив учора зі старшиною.

— Під воду їх, братчики, під воду, рибам на снідання!..

І юрба бігла наосліп, як хмара нетлів на вогонь, грозила мушкетами, вимахувала шаблями, роздирала на шкамаття скривавлене м’ясо Гайдученка, Олеська, Ілляшенка.

— Потоцькому гостинець за те, що людей дере зо шкури!..

— І Потоцького вигарбуєм!..

— Бий їх, хлоп’ята!..

— Бий їх усіх, панських підлизників!..

— Бий Барабашевих, песіх синів!..

— Під воду їх, хай поп’ють трішки!..