Розділ «Вiкторiя Гранецька Тiло™»

Юрій рвучко підвівся, пройшовся кімнатою, зупинився біля вікна. Перед очима постала Іванка. Ім’я Ештон англійською починалося з літери «А». Усе поволі ставало на свої місця. Той, хто пише, незабаром уб’є Ештон, поставить крапку і на деякий час заляже на дно. Вигадає, чим замінити українське «и», й розпочне вбивати знову, щоб закінчити звертання, з котрого розпочалося знайомство Юрія та Іванки. І йому знадобиться ще багато літер.

— Як… як ти дізналася?

Ештон ніяково опустила очі.

— У мене тут забагато вільного часу. Я люблю розгадувати кросворди.

Тепер Юрій знав, що має робити. Він швидко рушив до дверей.

— Не виходь із палати. Не впускай нікого. Не відчиняй вікно. Хай там що. Під жодним приводом, навіть якщо я попрошу.

— Але ж як це?..

— Роби, як я сказав.

Вона наздогнала його поглядом.

— Якщо ми більше не зустрінемось…

— Не треба. Ми зустрінемось, — грюкнувши дверима, Юрій покинув палату Ештон. На мить зупинився і… швидко попрямував геть.

Він влаштував у клініці справжнісіньке пекло. Не впускав і не випускав нікого без завіреного особисто дозволу, проводив численні дізнання, викликаючи працівників та пацієнтів по черзі до свого кабінету, ретельно перевіряв усіх разом і кожного зокрема… Юрій був певен — убивця ховається в його клініці, десь зовсім поряд, і потішається з нього. Володіє українською. Знає про Іванку. Може виявитися ким завгодно. Утім, то лише питання часу, коли він знайде злочинця.

Здавалося, лікар просканував усіх. Лишилася тільки одна людина, котру наразі ніде не вдавалося розшукати. Юрій свідомо залишив його на кінець, сподіваючись, що до нього справа не дійде, бо то був його єдиний друг — доктор Абангу Мванаджумба, або ж просто Бен.

Шаман.

Опинившись на спорожнілому підземному паркінгу, він зненацька відчув чужу присутність. Щойно очі звикли до напівтемряви, помітив у віддаленому кутку зсудомлене тіло, що здригалося в корчах і конвульсіях. Наблизився. Упізнав Бена. Того лихоманило. Забившись у куток, він кашляв, плювався кров’ю й тремтячою рукою, що стискала шприц, намагався зробити собі ін’єкцію.

Юрій присів біля нього.

— Дай допоможу, — відібравши в афроамериканця шприц, швидко зробив ін’єкцію. І тільки потім поцікавився: — Що це? Ти знову хворий?

Заледве перевівши подих, Бен дочекався, аби приємне тепло розлилося жилами, і лише потому заговорив:

— Трапляється… Був сьогодні на заміні — пересаджував нового пацієнта в колишнє тіло маніяка-серійника. Сповз респіратор під час стерилізації, нахапався усілякої гидоти, як ти колись. Але за кілька хвилин я буду в порядку…

Юрій насторожився, зиркнув на шприц, який досі тримав у лівиці.