Розділ «Вiкторiя Гранецька Тiло™»

Із туману його вивів роздратований голос Анжеліки Феллон:

— Ні, так не піде, ви ж розумієте. Я хочу, щоб це тіло побачила Рада директорів мого телеканалу! І якщо їм усе сподобається…

Зірвавшись із місця, Юрій вилетів зі свого кабінету. Щодуху побіг до оглядової, на ходу зриваючи з себе білий медичний халат. Опинившись у приміщенні, жбурнув його Ештон, щоб вона прикрилася, й брутальним англійським матом вкупі зі стусанами виставив за двері увесь персонал включно із замовницею. Замкнув двері. Потому підступив до здивованої донорки.

— Ніколи й нікому не дозволяй так з собою поводитись!

Вона зникла за ширмою, почала вдягатися.

— Не смій мені вказувати! Наче я мала вибір!..

Юрій скипів:

— Ти мала його від початку! — нагадав їй навздогін. — Тобі направду все це подобається чи мені так тільки здалося?..

Заледве накинувши на себе легку блакитну сукню, Ештон вилетіла з-за ширми й вліпила йому добрячого ляпаса.

— Та хто ти в біса такий, щоб мені про це казати?!

Розлютившись, Юрій підступив до неї.

— Хто я такий? Ти справді хочеш дізнатися?

Ештон враз відчула, як випарувалася вся до решти злість. Зостався тільки застиглий, не знаний раніше жах. Перед нею стояв не лікар. Озирнулась на замкнені двері, зробила кілька кроків назад, вперлася спиною в холодну стіну.

Його наміри більше не видавалися для неї таємницею.

— Я заміжня, — схопилася вона за свій найостанніший аргумент.

— Зате я вільний, — промовив він і тільки після сказаного зрозумів, що це правда. Втративши голову, схопив її за плечі, притягнув до себе, обпалив звабливі напіврозкриті вуста жагучим поцілунком і відчув сліпий тваринний потяг, перемішаний у самому низу живота з диким, по-звірячому первісним бажанням.

Тут і зараз. Негайно. Ештон не сміла ворухнутися, дивилася на нього загіпнотизованим поглядом, у розширених зіницях читався зараз лише розпорошений синьо-волошковий страх. Однак тепер їй вартувало боятися не його, а себе — від того цілунку раптом відчула такий самий потяг, він відгукнувся їй у серці, звідти кров’ю розійшовся венами та артеріями, і марно було йому опиратися.

Юрій ковзнув рукою їй під сукню. Його пальці торкнулися знайомого, безмежно любого серцю шраму над коліном і зухвало поповзли вище. Білизни під сукнею не виявилося. Його наче прострелило блискавкою. Він більше не думав (жінки, котрі не вдягають спідньої білизни, самі винні) — просто зірвав із неї одним рухом легку шовкову тканину і жбурнув убік.

Ештон ледь чутно зойкнула. На мить він завмер.

«Вона кричатиме, — промайнуло в голові у Юрія. — На крики збіжиться увесь персонал клініки. І довбаному збоченцеві кінець».