Розділ «Хазяїн»

Десь зовсім поруч заскиглив собака — блондин скулився, втягнув голову в плечі, немов намагався здаватися меншим, і обережно повернувся. Шумний собачий подих наблизився до мого стільця, затримався, коли невидимий пес клацнув зубами, виганяючи блоху, потім пазурі неквапливо простукали до дверей. Бурчання, що виходило з порожнього простору, змусило блондина відсахнутися. Кілька секунд він дивився розширеними від жаху очима на це місце, потім заніс ногу для стусана… Від жахливого крику я здригнувся. Блондин хитнувся, заточися і впав обличчям униз.

Пройшло кілька секунд, блондин не ворушився. Я раптом усвідомив, що перебуваю в одній кімнаті з мерцями й ще чимось, чому назви не підбереш. Я рвонувся, але проклятий стілець немов приріс до підлоги. Хтось глумливо кашлянув над самим моїм вухом, це був хрипкий старечий кашель, і я похолов.

— Що ж ти так запізнився, дорогенький?

На тлі брудно-жовтих шпалер почало згущатися щось безформне, випромінюючи пронизуючий холод.

— Змусив мене повертатися…

Я хотів було сказати, що потрапив у будинок випадково, що чекати мене ніхто не міг, але язик примерз до зубів! Щось холодне сковзнуло по щоці, торкнулося губів… Одна розпечена голка встромилася в серце, друга обпалила мозок, тисячі пекучих ниток увійшли в моє тіло й зрослися з ним. Крик бився в мене в горлі й не міг прорватися. Все скінчилося раптово.

— Солоденький ти мій, — вимовив усе той же голос. — Тепер я піду спокійно, а ти залишайся…

Серце колотилося десь у вухах, я задихався, і вхідні двері заскрипіли, милостиво відчиняючись. Просякнуте вологою повітря наповнило легені, і біль пішов, розчинився у спокої. Дощ несамовито тарабанив по ґанку, відлітаючи бризками на витягнуті руки корейця. Наскрізь промоклий Барбос піднявся на ґанок, протиснувся між трупами й тихенько поставив біля моїх ніг розмоклі кімнатні пантофлі. «Король помер. Хай живе король!»

Чи бачив я коли-небудь стару хазяйку будинку? Не пам’ятаю. Ніколи не мав звички розглядати бабів, які сидять біля крамниць. Та й чи сиділа вона там? Звідки вона взялася і що робила в маленькому будиночку по вулиці Рудакова? А що звичайно роблять відьми? Говорять, чаклун не має спокою, поки не передасть комусь свою силу… Але при чому тут я?!

Я випадково підняв очі вгору й виявив, що пляма на стелі збільшилася. Барбос тривожно заскиглив. Так, не вистачало ще, щоб обвалилася штукатурка! Я висушив пляму поглядом, трохи послабив мотузку на руках і приготувався чекати ранку.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!