Розділ «ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА»

Сьогодні, в черговій доповіді, лікар Нен-Сагор віддав на суд компетентних і високих зборів своїх колег плоди всієї шістдесятилітньої діяльності. Він опублікував результат своїх робіт і свої висновки.

Сер Джордж Дембі поспішно підвів руку. Він підвів її ще до того, як під високим склепінням Іст-Малійського абатства завмерла остання нота урочистої мелодії. Він справедливо побоювався, що тільки вщухне спів — буря обурення вибухне знову. Сер Джордж Дембі добре знав англійського джентльмена.

Але цього разу сер Джордж Дембі помилився. Остання нота завмерла під склепінням середньовічного залу абатства, останній акорд гімну відзвучав — і 999 саксів тихо й урочисто посідали на свої місця. Годинник майстра Вільяма Ітла чудово розрядив атмосферу.

Сер Джордж Дембі скористався з цього й обернувся до кафедри, де ще стояв безталанний доповідач.

— Ви закінчили, сер? — спитав сер Джордж Дембі.

— Я закінчив, сер, — тихо відповів лікар Нен-Сагор.

— Прошу вас, сер, сісти на своє місце.

Лікар Нен-Сагор тихо рушив з кафедри. Тридцять дев’ять дзеркалок клацнули на балконі, в кріслах преси. Тридцять дев’ять газетних підручних мчали вже на тридцяти дев’яти моторах у тридцять дев’ять редакцій.

Але вони запізнилися: фото Джералда Вейса, кореспондента соціалістичного листка, вже купалося в кислому розчині,— Є воно випередило всіх на сім хвилин.

Зал мовчав. Дійсні члени Королівського медичного товариства пили лимонад. Вони міркували собі про те, що лікар Нен-Сагор взагалі одіозна постать в старому англійському науковому світі, що ще за дідів не раз виступав він з надто сміливими, майже нахабними ідеями і що досі всі вони надто поблажливо ставилися до його виступів. Лікаря Нен-Сагора треба було осадити ще в 1873 році, або в 1882, або ж навіть у 1901. Вони думали про те, що запропонована зараз лікарем Нен-Сагором наукова концепція ганьбить усю британську науку: вона виступає проти незмінних істин старої науки, вона заперечує їх, а значить, і виступає проти та заперечує і їх самих — творців цієї науки, всю їхню наукову діяльність. Адже цей індійський парвеню [34] Нен-Сагор насмілився так і сказати: “…стара медицина на тридцять три проценти невігластво, а на шістдесят шість-шахрайство”. Один процент він, очевидно, лишив для самого себе. Значить, вони, чотириста дев’ятнадцять мужів старої медицини, а з ними й цілий медичний світ, не що інше, як шахраї… Це вже занадто… Допиваючи лимонад, джентльмени почали знову потроху шарудіти, вовтузитися і невдоволено бурмотіти на своїх місцях. Вони могли б ще подарувати старому чудареві цей його нахабний вибрик, але ж чи могли вони подарувати йому, що в своїх практичних висновках він зовсім недвозначно виявив свою прихильність до… до… до наукових позицій східного варвара… Що ж після цього згадувати про його безглузду теорію, про його нужденні експерименти?

Зал шарудів і невдоволено бурмотів.

Але сер Джордж Дембі підвів свою тонку прозору руку. Зал слухняно замовк.

— Панове, — сказав сер Джордж Дембі,— Є ми починаємо обговорювати доповідь члена нашого товариства, лікаря Нен-Сагора. На перше слово записався член-кандидат нашого товариства, терапевт, критик і теоретик, доктор медицини, місіс Ліліан Нен-Сагор.

Зал ще глибше замовк. Потім, як перша хвиля вечірнього прибою, туди й назад перекотився глухий шум. Де-не-де сплеснув сміх. Місіс Ліліан Нен-Сагор була онука лікаря Нен-Сагора.

Місіс Ліліан Нен-Сагор зійшла на кафедру. Вона була в чорному туалеті і тому видавалася на самотній кафедрі худішою і вищою, ніж була насправді. Так само й обличчя її здавалося блідішим, ніж було насправді,— Є чи від чорних кольорів, чи від хвилювання. Місіс Ліліан Нен-Сагор хвилювалася.

Сер Джордж Дембі стояв і слідкував за залом, поки опонент дійшрв до свого місця. Аж тоді сер Джордж Дембі сів і вільно передихнув.

Місіс Ліліан Нен-Сагор зійшла на кафедру й глянула в зал. Зал глянув на неї. Привітний сміх, підбадьорливий гомін, веселий шум зустріли місіс Ліліан Нен-Сагор.

Доктор медицини місіс Ліліан Нен-Сагор була відомим опонентом свого діда. Не одну гостру дискусію між онукою й дідом знав науковий світ. Місіс Ліліан Нен-Сагор навіть не працювала в лабораторіях свого діда, вона практикувала тут, у Лондоні, і Лондон рівною мірою охоче читав наукові розвідки місіс Ліліан або її полеміку з чударем дідом та лікував у неї застарілі плеврити, катари й запалення.