Розділ «Галицько-Волинський літопис»

Тоді ж приїхала [Анна], велика княгиня Романова, побачити сина свойого рідного Данила. Тоді ж бояри володимирські й галицькі, — Вячеслав [Товстий] володимирський, і Володислав[Кормильчич, боярин] галицький, і всі бояри володимирські й галицькі, — і воєводи угорські посадили князя Данила на столі отця його, великого князя Романа, у церкві святої Богородиці приснодіви Марії. Так що король Андрій не забув своєї ранішої приязні, що її він мав до брата свого, великого князя Романа, а послав воїв своїх і посадив сина свого [Данила] в Галичі.

Князів же, що були схоплені, — Романа, Святослава [і] Ростислава [Ігоревичів][34], — угри хотіли, отож, вести до короля. Але галичани просили їх, щоби вони їх повісили задля помсти. І угри, переконані бувши великими дарами, [згодилися]. [Князі] оддані були на повішення, місяця вересня.

Данило ж, який став княжити в Галичі, був такий малий, що й матері своєї не впізнав[35]. А коли минув час, то галичани вигнали Данилову матір із Галича[36]. Данило ж не хотів зоставити матір свою і плакав за нею, ся дитина. Але, приїхавши, Олександр, тивун шумський[37], узяв [коня] за повід, і він, [Данило], видобувши меча, ударив його, та рубнув коня його під ним. Тоді мати, взявши меча із рук [і] умовивши його, [Данила], зоставила [сина свого] в Галичі, а сама пішла в Белз, лишивши його в невірних галичан за порадою Володислава [Кормильчича]. Вона бо хотіла княжити сама, і король [Андрій], довідавшись про вигнання її, пожалкував.

У РІК 1209

У РІК 6717 [1209]. Коли ж настала зима, прийшов король у Галич і привів ятрівку свою, велику княгиню Романову. І бояри володимирські [прибули], і Інгвар [Ярославич] прийшов із Луцька, і інші князі. [Король] учинив раду з ятрівкою своєю та з боярами володимирськими і сказав: «Володислав княжить собі, а ятрівку мою вигнав». І схоплено було Володислава [Кормильчича], і Судислава [Бернатовича], і Філіппа, і мучили їх. Але, багато майна давши, Судислав же [уграм] у золото обернувся, тобто багато золота давши, визволився, [а] Володислава, закувавши, повели в Угри.

А коли Володислава вели в Угри, [боярин] Яволод і Ярополк, брат його, утекли в Пересопницю до Мстислава [Ярославича Німого і] привели Мстислава. І прийшов Мстислав із ними до Бужська, а [воєвода] Гліб Поткович утік із Бужська, і [боярин] Станіславич Іванко, і брат його Збислав. Прибігли вони в Галич, розповідаючи [про] рать і [про] одступництво галичан. Тоді княгиня Романова. Із сином своїм Данилом і з [боярином] Вячеславом Товстим утекла в Угри, а Василько з [кормильцем-воєводою] Мирославом поїхали в Белз. А коли минув час, король зібрав рать велику.

У РІК 1210

У РІК 6718 [1210]. У той же рік прийшов до Белза Лестько, [князь лядський], якого переконав Олександр [Всеволодович], — бо Олександр не сприяв обом Романовичам, а хотів [їм] зла, — і забрав Белз [у Василька], і дав Олександрові. Але бояри не зрадили [Романовича], а пішли всі з князем Васильком у Каменець.

Король тим часом пустив Володислава [Кормильчича], зібрав багато воїв і пішов на Галич. Та коли він став у монастирі Лелесовім, то невірні бояри хотіли його вбити, але вбили жону його [Гертруду], а шурин його [Бертольд], патріарх аквілейський[38], ледве втік, і багато німців було побито[39]. А потім, коли король вернувся, багато [змовників] було побито, а інші розбіглися. Оскільки ж був заколот, то король не зміг війни вчинити через беззаконня їх. А Володислав поїхав уперед з усіма галичанами, бо Мстислав [Ярославич], довідавшись [про] королеву рать велику, утік із Галича. Володислав же в'їхав у Галич, і вкняжився, і сів на столі.

Данило тим часом пішов од короля із матір'ю своєю у Ляхи, відпросившись од короля, і Лестько прийняв Данила з великою честю. А звідти ж [Данило] пішов у Каменець із матір'ю своєю. І брат його Василько, і бояри всі зустріли його з великою радістю.

У РІК 1211

У РІК 6719 [1211]. У ті ж роки в Києві княжив Всеволод Святославич [Чермний][40], який мав велику любов до дітей [княгині] Романової.

А потім Мстислав [Ярославич] пересопницький, припровадивши[41]Лестька, пішов у Галич. Лестько ж узяв Данила з Каменця, а Олександра [Всеволодовича] з Володимира, а Всеволода [Всеволодовича] з Белза, кожного з них із їхніми воями, причому військо Данила було більше й сильніше — бояри великі отця його були всі в нього. І коли побачив се Лестько, то став він мати велику приязнь до князя Данила і брата його Василька.

Тим часом [бояри] Ярополк і Яволод заперлися в Галичі, а Володислав виїхав [із города] з уграми й чехами своїми і, зібравшись із галичанами, прийшов на ріку Бобрку. Лестько, довідавшись [про це], послав на нього ляхів, а од Данила ж — [воєводу] Мирослава і [тисяцького] Дем’яна, а од Мстислава- [воєвод] Гліба Зеремійовича і Прокопійовича Юрія. І сталася січа велика, і одоліли ляхи й русь, — Данило ж тоді був дитям, так що тільки міг на коні їздити, — а Володислав утік: многі були побиті із воїв його. Але потім же Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він. довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся в Ляхи.

Потім же Данило й Василько з Лестьковою підмогою забрали Тихомль і Перемиль од Олександра і княжили обидва з матір’ю своєю у ньому, а на [город] Володимир поглядаючи. «Чи сяк, чи так, а Володимир буде наш з божою поміччю», — [говорили вони оба], на Володимир приглядаючись.

Потім же король [Андрій] пішов на Лестька, — Данило тоді перебував у Лестька, — і Лестько послав посла свого Лясотича Пакослава[42], воєводу, кажучи [королеві]: «Не гоже є боярину княжити в Галичі. Візьми-но ти дочку мою за сина свойого Коломана і посади його в Галичі».

І вподобав король Андрій раду сю Пакославову, і зустрівся з Лестьком у [городі] Спіші, і взяв дочку його [Саломею] за сина свого. І, пославши [воїв], схопив [Андрій] Володислава [Кормильчича] в Галичі, і заслав його. І в тому засланні він помер, знайшовши лихо племені своєму і дітям своїм задля княжіння, бо всі князі не зглянулись на дітей його через те.

Король посадив сина свого [Коломана] в Галичі, а Лестькові дав Перемишль, а Пакославу — Любачів. Пакослав же був приятелем і Романовій княгині, і дітям її, і за радою Пакослава Лестько послав [посла] до Олександра [Всеволодовича], кажучи: «Дай Володимир Романовичам, Данилові й Василькові. А як не даси — я піду на тебе з Романовичами». Але той не дав, і Лестько [силою] посадив обох Романовичів у Володимирі.

У РІК 1212

У РІК 6720 [1212].Після цього ж, коли минув час, король [Андрій] одібрав од Лестька Перемишль і Любачів. А Лестько образився за соромоту свою і послав [посла] до Новгорода [Великого] по Мстислава [Мстиславича Удатного], кажучи: «Ти брат мені єси[43]. Піди і сядь у Галичі».