Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА Перші люди на Венері»

— Ні, — коротко відповів Ван Лун, відступивши на крок.

Частина схилу перед ними була вкрита міріадами комах. Істоти найрізноманітніших форм — довгі, короткі, круглі, плескаті, з шістьма, десятьма і сотнями ніг, різні завбільшки, розміром з муху і величезні, мов гігантські жуки-рогачі, — комахи рухались одним суцільним потоком вздовж улоговини, на краю якої опинилися мандрівники. Цей живий потік спускався з одного схилу, перетинав улоговину і потім підіймався на другий схил. Комахи рухалися кількома шарами, один над одним; вони квапилися, переганяли одна одну, немов хтось їх гнав. І жодна з істот не ухилялася вбік, усі трималися в одному річищі, наповненому до країв.

Ван Лун обережно опустив ногу в гумовому чоботі скафандра в цей живий потік. Він відчув, як під його підошвою хрумкотять сотні комах. Але потік не спинявся, він обтікав ногу і продовжував свій рух.

— Дуже дивне явище, мушу сказати, — з неприязню процідив Ван Лун. — Однак можна йти далі, Миколо Петровичу.

І він кількома кроками перейшов через живу річку, занурюючись майже по коліно. Риндін ішов слідом за ним.

Група високих дерев, що нагадували пальми з широкими віялами довгастого червоного листя, перетинала їх шлях. Микола Петрович показав на неї Ван Луну:

— Як бачите, Ван, Сокіл мав рацію, коли запевняв нас, що на Венері ми зустрінемо рослинність, схожу з флорою нашого земного юрського періоду. Ці дерева немов і справді нагадують рослинність юрського періоду.

— Щодо рослин — сперечатися не можу, хоча вони й оранжево-червоного кольору, — озвався Ван Лун. — Зате тварини тут, зауважу, інші. Не такі, як красномовно описував Вадим. Ось, зверну вашу увагу, чудовий зразок!

Рука Ван Луна вказувала кудись між стовбурами дерев. Тепер побачив і Риндін. На грубезних блискучих нитках величезного павутиння, яке густою сіткою простяглася між двома високими деревами, сидів великий ситий кошлатий павук. Він був завбільшки з голову людини або навіть більший. Павук уже помітив людей, що наближалися, його маленькі оченята люто втупилися в них, довгі криві лапи збуджено переступали по павутинню. І не можна було зрозуміти, чи хоче він утекти, зляканий незвичними пришельцями, чи, навпаки, готовий кинутися на них.

— Як він вам подобається? — спитав Ван Лун Риндіна, звівши на всяк випадок вгору гвинтівку.

— Досить огидна істота, — пробурмотів Микола Петрович. — Проте, Ван, зустріч з цим. як ви висловилися, «чудовим зразком» аж ніяк не спростовує припущень Вадима. Цілком можливо, що павуки існували і серед земних юрських тварин. Наші зустрічі ще не розбивають теорії Вадима, знаєте…

— Дозволю собі спитати: а як з тією тваринкою, що заглядала вночі до ілюмінатора? — скромно, але досить іронічно спитав Ван Лун.

— Так, це поки що лишається загадковим, — визнав Риндін. Справді, нічний відвідувач нічим не нагадував істот земного юрського періоду, навіть сам Сокіл змушений був погодитися з цим.

— А ось іще приємна компанія! — вигукнув Ван Лун, оглядаючись. — Ні, Миколо Петровичу, тут інша фауна!

З-за великої скелі назустріч їм вилетіла ціла хмара крилатих істот. Великі, розміром з долоню комахи пронизливо дзижчали, обліплюючи шоломи й скафандри мандрівників. Ван Лун бачив, як вони звивалися, чіпляючись за складки скафандра і намагаючись ужалити товсте скло шоломів; бачив, як згиналися гострі жала, ковзаючи по склу, як виступали з жал маленькі краплинки каламутної жовтуватої рідини. На щастя, навіть ці гострі жала нездатні були пошкодити скафандри, вкриті поверх гумової тканини ще й густою металічною сіткою.

Відмахуючись від настирливих комах вільною рукою і гвинтівкою, Ван Лун виступив з тіні, яку відкидала скеля, на світло. І відразу комахи зникли, відлетіли від нього. Зацікавлений Ван Лун знову увійшов в тінь скелі — і комахи знову люто накинулися на нього.

— Миколо Петровичу, — крикнув Ван Лун Риндіну, який все ще відмахувався від невгамовних крилатих ворогів, — ідіть сюди, прошу! Вони не люблять світла. Нападають тільки в тіні!

Він продемонстрував Риндіну ще раз, як хижі комахи обліплюють його в тіні і як негайно зникають, відлітаючи з освітленого місця.

— Цікавий приклад світобоязні в комах, — зробив висновок Микола Петрович, стоячи на світлі. — Гаразд, Ван, усе це дуже добре…

— Дозволю собі не погодитися, — заперечив Ван Лун. — Мені не дуже подобається. Не дуже добре — ці комахи.