Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА Перші люди на Венері»

Підвестися у нього вже не вистачило сил. Він дотягнувся до кнопки керування люком, натиснув її: люк за ним зачинився. Тоді Сокіл поплазував на боці до внутрішніх дверей, тягнучи за собою непритомне тіло Риндіна. Сантиметр за сантиметром він просувався вперед, доки не добрався до внутрішніх дверей, які вели до центральної каюти. Останнім відчайдушним зусиллям Сокіл відчинив ці двері, вповз до каюти і втягнув за собою тіло Миколи Петровича.

Двері з м’яким шумом автоматично зачинилися за ним.

Тремтячими руками Сокіл відкинув шолом з голови. Не знімаючи скафандра — чи ж до цього було йому зараз?.. — він нахилився над Риндіним, що лежав на підлозі.

У нерухомому тілі Миколи Петровича не можна було помітити ані найменшої ознаки життя. Він не дихав. Ані кровинки не залишилося на його блідому, знеможеному обличчі. Посиніле і враз змарніле, воно байдуже дивилося в стелю своїми напіввідкритими затуманеними очима.

— Миколо Петровичу!.. Миколо Петровичу!.. — в одчаї торсаючи Риндіна, кликав Сокіл.

Мовчання.

— Миколо Петровичу!.. — ще раз скрикнув Сокіл, піднімаючи голову академіка і з останньою надією заглядаючи в його безживні очі.

Риндін нерухомо лежав на підлозі, не відповідаючи Вадиму Соколу ані жестом, ані словом, ані диханням.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ,

що розповідає про дальші події в печері, де опинилися Галя Рижко і відважний Ван Лун, який все ж таки не може ні розв’язати загадку світних камінців, ні з’ясувати причини дивної хвороби Галі.

Галя ясно відчувала, як в її лівій скроні поквапливо стукотів малесенький гострий молоточок: тук-тук-тук… тук-тук-тук… Вкрите потом чоло торкалося холодного скла шолома. Дівчина знала: ось іще секунда — і кінець. Грізне рикання нависло над нею. І піднята лапа з широкими зубцями… та невже ж це — останнє, що їй доводиться почути й побачити в її короткому житті?..

Наче розірвані шматки довгої кінострічки пробігали, мелькали перед її очима. Уривки ці на мить зупинялися, затримувалися, спалахували яскравими образами — і потім знову зникали, поступаючись місцем для інших. Скільки людина може згадати протягом лічених секунд, коли над нею нависла страшна, неминуча небезпека, коли, здається, прийшов усьому край? Протягом цих кількох секунд Галя встигла згадати чи не все своє життя, побачити його з сторони так виразно, ніби воно стояло прямо перед її очима.

Ось вона, Галинка, зовсім маленька, залізла до старої шафи, де зберігалися завітні і пам’ятні для всієї родини реліквії, що залишилися від сивого дідуся, якого Галя знала лише за вигорілими фотографіями, її прадіда, учасника далекої, овіяної легендами громадянської війни. Ніхто не помітив, як це трапилося, але, на здивування всіх, Галинка раптом з’явилася перед рідними у високій будьонівці з великою червоною зіркою; через плече в неї була надіта шабля, яка волочилася слідом за дівчинкою по підлозі. І як гірко плакала Галя, коли в неї безжально відібрали ці надзвичайні речі!

А ось іспити в школі. Галина — відмінниця, вона завжди дуже добре вчилася, і мама пишалася нею. І от, відповідаючи на іспитах, вона раптом забула… найпростішу формулу води! Смішно, безглуздо, проте забула зовсім, остаточно, немов ніколи й не знала. І не могла згадати, ковтала сльози, доки вчитель, зрозумівши хвилювання дівчини, не відпустив її на місце на хвилинку: «Підіть заспокойтеся, Рижко!» А через хвилину-дві Галина продовжувала відповідати — і блискуче довела свої відмінні знання.

Школа… інститут… лекції Вадима Сергійовича… все ж таки, напевно, він любить її, милий Вадим Сергійович з вічно скуйовдженим волоссям, хоча за весь час подорожі він не сказав їй про це жодного слова, зовсім не так, як було це там, на далекій Землі…

Всього кілька секунд — і як багато спогадів, думок про минуле, дороге, близьке! Воно зникало назавжди, це безповоротне миле минуле, воно тонуло в страшному ревінні розлюченої потвори, яка зараз настигне її.

І раптом крізь це ревіння прорізався сухий тріск. Що це, постріл? Ні, не може бути, звідки?

Втім, слідом за тим уже зовсім близько, чи не над самою головою дівчини пролунав другий постріл, гучніший, розкотистий, схожий на вибух. І страшна тварина оглушливо завила.

Допомога? Звідки? Хто?

Галя поривчасто підвела голову, але тут-таки й опустила її, почувши твердий, наполегливий голос Ван Луна: