Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША Астроплан летить на Венеру»

— І я не курю, значить, не буду витрачати на себе повітря. Бачите, все зовсім не так погано, як вам здалося.

— Та що це справді, Миколо Петровичу, — майже добродушним тоном поскаржився Ван Лун, відвертаючись од Галі, щоб вона не помітила усмішки, яка мимоволі з’явилася на його обличчі, — вона, зауважу, дозволяє собі вже жартувати зі мною.

— Та заждіть, Ван, — відповів Риндін, — все це надто серйозна справа. Адже її треба буде годувати, розумієте? Де ми візьмемо для неї їжу?

Але замість Ван Луна відповіла сама Галя:

— Астроплан летітиме до Венери, я пам’ятаю, сто сорок шість днів. На спуск на Венеру потрібно буде, припустімо, ще кілька днів. Я пам’ятаю всі розрахунки і цифри в статтях і доповідях, особливо — ваших, Миколо Петровичу. Я їх чи не напам’ять заучувала. От взагалі це виходить близько ста шістдесяти днів. На зворотний шлях будемо рахувати стільки ж таки. Всього — триста двадцять. Перебування на Венері — ще майже п’ятсот днів. А продуктів взято набагато більше, крім того, є ще й резервний запас. Значить, вистачить і на мене, от!

Сокіл, який почував себе трохи незручно, — особливо тому, що він так несвоєчасно і зрадницьки почервонів (і чого б це, власне кажучи?), — вирішив, що час і йому подати голос. Він відкашлявся і сказав:

— Все це гаразд, Галю, припустімо. А от уявіть собі, що нам не доведеться поповнити наші запаси на Венері. Що буде тоді?

— Ніяк не можу уявити собі такого, — рішуче відповіла дівчина, продовжуючи невинно дивитися на Миколу Петровича, немовби це він поставив їй запитання, а не Сокіл. — Ніяк не можу! Вадим Сергійович стільки розповідав мені про різних дивовижних тварин, яких нам доведеться зустріти на Венері. І говорив, що коли б я полетіла, то він переконав би товариша Ван Луна спеціально підстрелити там молоденького ігуанодона і почастувати мене Запевняв, що це буде схоже на телячу відбивну, тільки ще ніжніше. Він дуже красиво тоді розповідав. І я завжди вірила йому, Миколо Петровичу.

Сокіл бурхливо розкашлявся — певна річ, зовсім не для того, щоб замаскувати цим своє збентеження і зрадницький рум’янець, який знову розливався по його обличчю. Потім довелося протирати окуляри, тим більше, що Риндін розсміявся і навіть Ван Лун широко посміхнувся.

— Ні, таки й справді її нічим не проймеш, цю дівчину, — сказав нарешті Риндін. — Вперта, і за словом в кишеню не лазить. Товариші, у мене є пропозиція.

— Яка?

— За її словами, вона знає досить багато. Але це тільки за її словами. Давайте перевіримо, з ким ми маємо справу в дійсності. Хай кожен з нас поставить їй кілька запитань по своїй спеціальності, а вона відповість на них. Чи доведе наша нова знайома свою підготованість до подорожі? Я навіть можу почати.

Йому не заперечував ніхто. Микола Петрович задумливо кашлянув, зібрав у жменю свою борідку, подивився скоса на Галю Рижко і спитав:

— Ви згодні, дівчино?

— Згодна, Миколо Петровичу, — не замислюючись ані на мить відповіла Галя.

— Так. Е… скажіть нам, будь ласка, яка відстань від Землі до Венери?

— Під час так званої сполуки, себто коли відстань між цими планетами найкоротша, — тридцять дев’ять мільйонів кілометрів, — одним духом випалила Галя.

— Гм… а вірно, знаєте, так-так!

Микола Петрович перевів погляд на Ван Луна, немов демонструючи йому своє здивування з приводу такої точної відповіді. Потім знову подивився на Галю: вона впевнено і незалежно підвела голову, короткий її носик виглядав ще задерикуватіше.

— Так-так, — повторив Риндін. — Тепер скажіть, що таке альбедо?