Розділ «ВСЕ — ЯК НАСПРАВДІ Пригодницька казка»

А що ж насправді сталося з Віткою?..

Тільки-но вона вийшла зі свого будинку, — а був уже початок на сьому вечора! — як раптом їй в обличчя дмухнув різкий вітер. Вікторія зіщулилась, а коли знов розплющила очі — тільки ойкнула: вона була в якомусь незнайомому місці!

Вітка стояла на широкому проспекті, якого досі ніколи в житті не бачила. Та найбільше вразило її те, що діялось навколо.

Всі машини чомусь їхали задом наперед, зупинялися перед світлофором тоді, коли на ньому спалахувало зелене світло, і зривалися, коли загорялось червоне. Через дорогу то там, то тут, лавіруючи між машинами, перебігали люди. Машини гальмували, наскакували одна на одну, розбивалися, але, як не дивно, міліціонер не звертав на порушників ніякої уваги!

«Чи не сплю я?» — подумала Вітка й ущипнула себе за руку. Їй аж запекло, й вона зрозуміла, що не спить!

«Спитаю у міліціонера, що це за проспект!» — вирішила Птурська й побігла до переходу. Та тільки вона ступила на білі смуги, намальовані по асфальту, як пролунав міліцейський свисток. Вітка озирнулася — кому це він? — але побачила, що люди, як і раніше, перебігають через дорогу де завгодно, а міліціонер махав рукою їй: іди, мовляв, сюди.

Вона підійшла до постового й відразу напосілася на нього:

— Не маєте права! Я переходом ішла! Он їх краще ловіть! — І показала на інших перехожих.

— Ен юімузор! — відповів міліціонер і додав: — Мав — фартш!

Вітка аж присіла на місці! На якій мові він говорить? Невже вона опинилася в якійсь іноземній країні?!

— Ун, ешдивш! — невдоволено мовив постовий і поліз у свою планшетку.

І раптом Вітка догадалася: та він же говорить слова навпаки! Вона сама колись так грала, тому й здогадалася досить швидко.

І Птурська знову все повторила постовому, але вже говорила так, як і він… А щоб вам далі було легше слідкувати за розмовами у країні Навпакинії, я буду переписувати їхні слова правильно…

— Я нічого не порушувала, — пояснила Вікторія. — Я йшла через перехід!

— Хе, — зрозумів її тепер постовий, — оце й є порушення! Вам — штраф!

Він витяг із планшетки плитку шоколаду й простяг здивованій Вітці.

— Що це? — не зрозуміла вона.

— Штраф!

— Як — штраф?

— Ви повинні тут же, на місці, з’їсти цей шоколад!