Розділ «ВСЕ — ЯК НАСПРАВДІ Пригодницька казка»

Кара-мара-бара-блюмс!

Та іще — маленький плюмс!..

— Все, вона — там! — упевнено сказав Діма. — Тепер і відпочити можна. — І він полегшено плюхнувся у крісло.

— Ой, що це?! — у ту ж мить вигукнув дідок і… витяг зі щілини між спинкою та сидінням крісла загальний зошит у пошарпаній жовтій обкладинці.

— Мемуари! — здивувався Сергій.

— Вони, ріднесенькі! — зрадів Діма й притиснув зошит до серця. — Що ж, давайте тоді почитаю, я ж обіцяв.

— А як же Птурська? — перебив його раптом Сергій. — Виходить, ви її даремно в Навпакинію вирядили?

— Нічого не даремно, — буркнув Діма. — Вона й так заслужила.

— Але ж батьки збожеволіють! — сплеснула руками бабуся. — Треба її негайно повернути!

— Нічого з батьками не станеться! — пхикнув Діма. — Я зробив так, ніби вона до своєї бабусі ночувати поїхала. Хай трохи побідкається, а завтра вранці поверну її. Ну, слухайте! — Діма розкрив зошита, прокашлявся й урочисто почав: — Розділ перший. Я і закон всесвітнього тяжіння. Одного серпневого дня я прогулювався яблуневим садом в Англії. Сонечко припікало добряче, й мені закортіло пити. Води поблизу не було, тож я здерся на першу-ліпшу яблуню й заходився смакувати соковитими, рум’яними яблуками. Раптом під моє дерево прийшов якийсь чоловік і вмостився під ним. Я його відразу впізнав: це був відомий фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон. Він сидів і паличкою писав щось на землі. Потім зламав її, пожбурив у траву, а все написане витер ногою. У цю мить мені страшенно залоскотало в носі, я не втримався й так голосно чхнув, що з дерева, на якому я сидів, посипались яблука, й одне, найбільше, щосили буцнуло фізика по маківці. Раптом він зірвався з місця і стрімголов кинувся геть… Лиш через двадцять років я дізнався, що це моє яблуко допомогло Ньютонові відкрити закон всесвітнього тяжіння!.. Звичайно, моя природжена скромність не дозволила мені на той час розповісти вченому світові про свою роль у цьому відкритті… Але нащадки мене згадають!

На цьому Діма закінчив і гордо глянув на всіх: ну як, мовляв, сподобалось?!

— Неймовірно! — вигукнула захоплено бабуся. — Тепер я знатиму, хто допоміг Ньютонові. Але, пробачте мене, стареньку, як ви опинилися в Англії?

Діма чомусь трохи почервонів і неохоче буркнув:

— Наукове відрядження.

Ніхто не наважився розпитувати його, що ж то було за «наукове відрядження», бо він, мабуть, украй образився б, а то й зникнув би…

Тому Сергій і собі вигукнув:

— Неймовірно!

Діма гордо всміхнувся й мовив:

— Ну, коли вам подобається, то завтра я ще розділ прочитаю: про мене та про Робінзона Крузо!

— Про кого?! — аж підскочив Олег.