Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— В таку спеку пити — то смерть!

— Ото тобі й корчі.

— Такий молодий! — чулося звідусіль.

Гостроносий, все ще сидячи на воскреслому п'яному «утопленикові», дивився—дивився на нього, а тоді звів руку та — ляп, ляп! — його по лиці долонею, аж задзвеніло.

— Правильно!

— Так його!

— Щоб знав, як пити! Як людей нервувать!

— Думали, що він нещасна жертва, а він!..

— Ще йому, ще!

— І ми можем додати!

Натовп настроєний був уже весело, напруження спало. Гостроносий більше ляпасів не давав, рвучко підвівся, переступив через «утопленика» і пішов геть. Натовп розступився перед ним, даючи дорогу.

— Нічого, ми його у витверезник одвезем, там з ним поговорять, бадьоро казав кремезний рятувальник, беручі «утопленика» під пахви і ведучи до човна.

— Ти хоч би спасибі сказав людині, що врятувала тебе!

— Хоч би прізвище дізнався.

— Думаєш, легко було йому такого бугая з води тягти! — гукали люди вслід «утопленику». Але той тільки дурнувато витріщався — видно, ще не прийшов до тями.

Човен одплив. Люди почали розходитися.

— Ой! Треба ж годинник покласти! — зойкнув я, тільки тепер згадавши, що все ще тримаю його в руці. Кинулися ми з Явою назад. Туди-сюди поткнулися. А де ж сірі штани? Нема сірих штанів. Може, не тут, може, лівіше… І там нема… Ой лишенько! Що ж це таке? Дядьку, де ви? Мелькають перед нашими очима сотні облич і всі незнайомі. Здаеться не тут… Далі… Ой, ні! По-моєму, назад!.. Ні-ні, вперед!.. Ні, я тобі кажу, назад… А може, справді вперед? Бігаємо ми взад-вперед, не можемо знайти ні місця того, ні дядька-артиста, ні сірих його штанів. Та й як же його знайдеш, коли всюди і пісок однаковий, і люди однаково голі, ніяких тобі особливих прикмет!

Ой нащо ж нам був той фальшивий утопленик?! Що ж тепер буде?!

— Ану, Яво, давай у воду! Може, той артист ще плаває. А я по берегу побігаю.

Роздягнувся Ява, шубовсть у річку.