Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША яку розсказує Павлуша Завгороднiй Надзвичайнi пригоди Робiнзона Кукурузо та його вiрного друга i однокласника Павлушi Завгороднього в школi, дома та на безлюдному островi поблизу села Васюкiвки»

— Гу-гу-гу!

Взяв я олiю i прожогом на вулицю. А за мною слiдом регiт котиться. Хто не зустрiнеться, слово кине:

— Привiт кукурузнику!

— Здоров, козаче!

— Наше вам вiд королеви полiв!

Може, хто й просто так вiтається, а менi здається, що глузливо, насмiшкувато. I, може, хто десь смiється зовсiм з iншого приводу, а я все на себе приймаю.

Бiля клубу здоровеннецька реклама кiнофiльму «Тарас Шевченко» (сьогоднi йтиме). Намальовано, як проганяють крiзь стрiй солдата.

I враз здається менi, що оживають тини обабiч, висмикуються лозини з них, шпiцрутенами свистять у повiтрi. I горщики, макiтри на тинах — уже не горщики й макiтри, а солдатськi голови в безкозирках… Як той солдат, бiжу я крiзь стрiй — вулицею…

Вскочили ми в халепу. Це кiлька днiв смiятимуться, не менше. Хоч на вулицю не виходь. У нас такi!

Занiс я олiю, пiшов до Яви одвести душу. Зустрiв його у садку — вiн до мене якраз намiрявся.

— Здоров, Павлушо! — серйозно-серйозно сказав вiн. — Я до тебе.

— Здоров, а я до тебе!

— Попрощатися йшов, — одвiв убiк очi Ява.

— Що, посилають кудись? — здивувавсь я.

— Та-а! — махнув рукою Ява — Зовсiм з дому тiкаю.

— Куди?!

— На який-небудь безлюдний, необiтаємий острiв.

— Тю на тебе, дурний! Мелеш таке, що й купи не держиться. Де ти вiзьмеш той острiв? Тепер таких островiв i не буває.

— Буває. То ти не знаєш.

— Як же ти втечеш, коли ми й до моря з тобою не змогли доїхати? Тебе ж на першiй станцiї зловлять.