— Гайда! — шепоче Ява i хапається за весло. Я теж.
Нiколи ще наша плоскодонка так не мчала, як на цей раз. Вода аж вирувала за кормою. Нам обов'язково треба було ранiше за Книша дiстатися берега
РОЗДIЛ V
Кишенькова атомна бомба на транзисторах. Хто такий Фарадейович
I от ми вже щодуху бiжимо селом. Вбiгаємо на колгоспне подвiр'я, де стоїть грузовик Книша, i одразу гальмуємо. Ху! Тут уже бiгти не можна, бо привернемо увагу. А нам треба непомiтно, нищечком забратися в кузов грузовика. I ми, заклавши руки в кишенi i незалежно спльовуючи, поволеньки чимчикуємо подвiр'ям. Назустрiч нам бiлозубе усмiхається замурзаний (всеньке обличчя у шмаровидлi) комбайнер Гриць Чучеренко.
— Здоров, пацани! Що — гайку якусь вкрасти треба?
— Та нi, просто так… гуляємо… — байдужiсiнько чвиркнув крiзь зуби Ява.
— Ну глядiть, як пiвкомбайна менi пропаде, ноги поодкручую, — смiється Гриць i заходить у вiдчиненi дверi майстернi.
Ми озираємося. Здається, нiхто не дивиться.
— На абордаж! — командує Ява.
Раз-раз-раз! Геп! Вiн уже в кузовi. Тепер я.
Раз-раз-раз!.. Др-р-р!..
А хай ти сказишся! Зачепився. I — як штани на парканi, на два боки звiсився. Нi туди нi сюди.
Ява хапає мене за комiр — сiп! Др-р-р-ррррр… Геп! Жабою ляпнувся я в кузов. Глип — отакенний шмат штанiв трикутником на стегнi одвалився, тiло моє грiшне небесам виставив. Ой, буде менi од матерi! Що ж, доведеться терпiть: за шпигунами ганяти — не в карти грати.
Тiльки б Книш у кузов не зазирнув… Бо повикидає за шкiрки, як цуценят, то такийi Скiльки не проси: «Дядьку, покатайте», — нiколи не вiзьме. I сховатися, прикритися нiчим — порожнiй-порожнiсiнький кузов.
Аж ось хряснули дверцята, загурчав мотор — здригнулася й рушила машина.
Повезло! Не зазирнув. I знову пiдкидає нас на вибоях — добре, що хоч стiльцiв нема над головою. Нiчого, видержимо — до аеродрому кiлометрiв з десять, не бiльше.
Ми лише по кiлька синцiв та по двi-три гулi понабивали, як уже й приїхали.
Коли машина стала i Книш вийшов (хряснули дверцята), ми обережненько i повiльно-повiльно вистромили з-над бортiв голови. Воно! Аеродром. Наш, районний. Ондо трiпочеться надутий вiтром смугастий конус на службовому будиночку. Стоять кiлька лiтакiв сiльгоспавiацiї. З грузовика стрiчковим транспортером навантажують в один з лiтакiв мiнеральнi добрива.
Книш пiдiйшов до льотчикiв, що курять бiля будиночка, щось питає, дивиться на годинник, потiм, приклавши руку до очей, — в небо. I, наче тiльки й чекав нашого приїзду, з'являється в небi лiтак. Уже чути гуркiт мотора.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША яку розсказує Павлуша Завгороднiй Надзвичайнi пригоди Робiнзона Кукурузо та його вiрного друга i однокласника Павлушi Завгороднього в школi, дома та на безлюдному островi поблизу села Васюкiвки“ на сторінці 28. Приємного читання.