Розділ «ДИВОВИЖНІ ПРИГОДИ КАПІТАНА МІЖЗОРЯНОГО ПЛАВАННЯ НЕБРЕХИ ТА ЙОГО ВІРНОГО ШТУРМАНА АЗИМУТА У ВСЕСВІТІ І НА ЗЕМЛІ»

Атож, то було моторошне прозріння!

Мій тренований мозок послужливо нагадав, що навіть земної поверхні, незважаючи на багатокілометрову атмосферу, щороку досягає три тисячі тонн космічного пилу. Правда, для Землі це минає непомітно, бо уся ця пилюга розпорошується на площі понад п’ятсот мільйонів квадратних кілометрів. Але для моїх, порівнюючи з рідною планетою, карликових габаритів й півдесятка тонн було цілком досить.

Мушу ще раз нагадати: якби я за тих обставин розгубився хоч на хвилину, ви б зараз не слухали теревені старого капітана. Згодом Азимут визнав, що саме тієї вирішальної хвилини він ладнався стартувати з невідомої планети і облетіти усю навколосонячну орбіту, на якій я мав його чекати. Зрозуміло, у цьому прикрому випадку я б навіки захряс у надрах новоутвореного небесного тіла.

Я лихоманкове шукав порятунку з цієї пастки.

Та порятунку не було. “Нічого, капітане, — як можу, втішаю сам себе, — буває гірше. У тебе є хоч остання розрада — люлька…”

І тут мене наче осяяло.

Люлька!

Ось що мене порятує!

Адже коли вона куриться, значить, її кратер ще виглядає на поверхню планети!

Кожен бачив, як курці з досвідом уміють випускати дим на замовлення — і струмочком, і кільцями. А я в цій галузі мав неабиякий стаж. Складність полягала лише у тому, що я мусив жонглювати димом не з рота, а безпосередньо з люльки. Та все буде гаразд, якщо Азимут не заплющуватиме очі в отруйній тютюновій атмосфері планети.

Ну, зосередив увагу і почав: випустив три струмочки, потім три кільця, а тоді ще три струмочки. Зачекав трохи і знову повторив у такій же послідовності. А хто ж з міжзоряних мандрівників не знає цього умовного сигналу біди? Його запровадили ще у добу відважних мореплавців. От тільки непокоїло, чи не ловить Азимут гав і чи вистачить у люльці тютюну на сигналізацію?

Та, на щастя, під час спільних мандрів я таки привчив Азимута спостерігати і самостійно мислити. Ледве він побачив димову періодику, як співставив усю сукупність фактів і дійшов логічного умовиводу, що це його винахідливий капітан у такий своєрідний спосіб передає з надр планети тривожний сигнал SOS.

А далі все вже було дуже просто. Не довелося навіть викликати рятувальної команди. Азимут з його ненормальною силою прекрасно впорався сам один.

Хоч якою небезпечною була для мене ця пригода, та я залишився надзвичайно задоволений. Адже разом з планетою Небрехою було розвіяно головну таємницю космології — секрет народження планет! А — я ж навіть не збирався розгризати цей горішок!

Відкриття було таке видатне, що мене заочно обрали почесним членом усіх наявних академій ще до тріумфального повернення на Землю. От тільки дипломи я кудись заткнув, а тепер сам не знайду…

Та, якщо подумати, навіщо вам дипломи? Хіба бракує інших переконливих доказів? Ось я перед вами, живий і здоровий. Ось моя рятівниця-люлька. А планети Небрехи нема, хоч шукайте її на небі з найпотужнішим телескопом. Коли не вірите, запитайте першого-ліпшого астронома. Кожен охоче підтвердить мої слова! Справа в тім, що розгніваний Азимут розвіяв планету-пастку по всій периферії Сонячної системи. її навіть не встигли сфотографувати…

…Капітан далекого міжзоряного плавання Небреха замовк. Він неквапливо постукав кратером люльки по бильцю крісла і знову потягнувся до капшука.

А я сидів, до краю вражений його неймовірною розповіддю, і ніяк не міг зібратися з думками. Вони тікали від мене навсебіч, немов галактики у Всесвіті. Та все ж підсвідомо я відчув, що Небреха обминув якусь дуже важливу подробицю, без якої вся його сповідь виглядала незавершеною.

Я задумливо підвів очі і раптом побачив на стіні лопату, про яку геть-чисто забув.

Ось вона — нез’ясована подробиця!