Розділ «Частина третя Загибель Уранії »

Їх було десять на цій нараді. Десять справді найвидатніших фізиків усього капіталістичного світу. Семеро з них підписали протест проти використання атомної бомби. І саме до них звертався містер Кейз-Ол за порадою.

А радитись, власне, не було й потреби: на столі лежав готовий законопроект. Містер Кейз-Ол уже взявся за перо, щоб підписати його, і враз затримався.

— Ну, гаразд: ми відмовляємось од використання атомної та ядерної зброї… Але ж комуністи мають антиречовинну бомбу. Вони пошпурять її на нас, а ми… — він глузливо похитав головою і так виразисто глянув на Торна, що академік не витримав.

— Антиречовину ми створили! — Сказав — і сам мало не зойкнув у наступну мить: «Навіщо?!»

Тільки три здуру промовлені слова — а через них усе пішло шкереберть. Не встиг академік Торн доїхати додому, в Лос-Алайн, як уже всі телевізійні станції оголосили, що антиречовина створена, а Торну буде споруджено золотий пам'ятник за життя. «Золотий пам'ятник… Тьху! На біса мені той пам'ятник? Але, зрештою, чому я повинен ховатися з своїм відкриттям?! Може, Кольрідж просто заздрить, що його не тільки не викликали до Кейз-Ола, а й не згадали в повідомленні?.. Так, так, це дуже несправедливо… Негайно, завтра ж, слід виправити помилку… Звичайно, треба перепросити Кольріджа. Не гаразд вийшло. Але він зрозуміє…»

Старий втішає себе, хоч знає добре: справа не в пам'ятнику і не в заздрості. Втративши сім'ю, Кольрідж втратив смак до всього на світі. Його не приваблює ні слава, ні гроші. Не раз він говорив, що живе тільки заради науки та сім'ї Торнів.

«Не гаразд вийшло. Ой, як не гаразд!..» Академік Торн усе поглядає на двері: чи не з'явиться в них часом Кольрідж? Адже бувало раніше: посваряться трохи, а потім знову помиряться. Кольрідж завжди приходив перший: він розумів, що Торн просто надто запальний…

Але ні, цього разу все по-іншому. Кольрідж — єдиний друг — більш ніколи не зайде до цієї вітальні. Може, тільки заради Тессі…

Згадка про Тессі ще дужче роз'ятрює душу Торну. Як ніколи, він хотів би бачити її… і боїться цієї зустрічі. Боїться, бо не знає, як вона скінчиться.

Стрілки годинника непомітно пересуваються з поділки на поділку. І так само непомітно у вікна котеджу заповзають м'які півтіні світанку першого числа Другого місяця Шістнадцятого року Атомної ери.

Сота година — нульова година… Виткнулися з-за обрію золоті пасма променів, простяглись од усіх предметів двоїсті тіні.

— Дивно… — мимрить собі під ніс академік Торн, поглядаючи на алею, що веде до котеджу Кольріджа. — Ну, чого ж він затримується?

До вітальні просунула носа занепокоєна служниця. Тихо привітався, йдучи вмиватись, професор Літтл. А Торн нічого не бачить і не чує. Його погляд прикутий до алеї…

Раптом академік підхопився, кинувся до вікна…

Радісна посмішка застигла на його обличчі. Тільки чому це Кольрідж не йде, а біжить? Чому він не в комбінезоні, а в нічній піжамі? Що трапилось? Може, почалась війна?..

Кольрідж блідий як смерть, він мчить навпростець, через газон до вікна.

— Торн, дзвонив Фредді Крайн…

— Ну і що?

— Тессі…

— Що — Тессі?!