Розділ «Частина третя Загибель Уранії »

Рожева «Ластівка» не мчить, а просто летить над землею.

Ось уже на обрії з'являється похмура запона, що весь час висить над Дайлерстоуном. Тессі аж шкода, що незабаром урветься цей навальний літ.

Шофер зупиняє «Ластівку»: мабуть, щось сталося з мотором. З ліска сюди поспішає незнайомий чоловік з квітами в руках.

Дівчина одвернулась: не вистачає залицяння якогось шукача пригод.

— Міс Тессі…

Вона хутко обернулася.

— Лю… — Тессі затнулась і глянула на шофера. Той заклопотано копирсався в моторі.

— Можна! — посміхнувся Люстіг. — Ну, космонавтко-невдахо, вітаю тебе з поверненням на рідну планету!

Дівчина мовчки дивилася на нього, і очі її сповнювались слізьми — не від болю чи жалю, а просто з дурної жіночої звички плакати не знати чому.

Тессі сердито витерла очі і рішуче подала руку Люстігові.

Люстіг повів її на галявинку, показав на простелений під кущем плащ:

— Сідай… Нам треба серйозно поговорити… Ти знаєш, що твоєму батькові поставлять золотий пам'ятник за життя?

Тессі зі щирим здивуванням знизала плечима.

— Як і слід було сподіватись, від тебе це приховують… Ну, то прочитай… — Він подав згорнену газету, сам ліг біля дівчини і задивився в небо.

Тессі швидко переглянула повідомлення.

Золотий пам'ятник… Тільки п'ять вчених Монії заслужили таку честь за останні двадцять років. І серед них — її батько.

Дівчина замислилась. Антиречовина… Антиречовинна бомба… Справа в цьому?

— Це дуже погано, Люстіг? — запитала вона жалібно.

— Як тобі сказати… — він підвівся, узяв її за руку. — Просто антиречовинну бомбу, мабуть, не встигнуть виготовити, бо…

— Я розумію…