Розділ «Частина третя Загибель Уранії »

— Незабаром над нашою територією пролітатиме Зоря Кейз-Ола. Сам розумієш, зовсім небажано, щоб фотографії саморухомих злагод потрапили до генерального штабу Монії.

Рум промовчав і тільки пізніше, коли над багряними хмарами невисоко над обрієм з'явилася Зоря Кейз-Ола, запитав:

— Читав повідомлення про Нараду наймудріших?

— Хіба це несподіванка? Рано чи пізно Кейз-Ол спробував би нас роздушити, навіть коли б сам загинув при цьому. Але як тобі подобається його неприступна Уранія?

— Падлюка! Витягнемо його й звідти!

Запала пауза. Брати проводжали похмурими поглядами осяйне кільце, яке неквапно котилося по східній половині неба просто на південь.

— Не було?.. — тихо запитав Рум.

— Ні… — сумно відповів Дейв.

Вони розуміли один одного: мова йшла про лист від Майоли.

— Які ми були тоді дурні… — кивнув Рум головою в напрямку руху Зорі Кейз-Ола.

— Дурні й сліпі. Ми бачили в ній жінку і не бачили людини. Пам'ятаєш оту фотографію? «Його життя — справжній подвиг!» — сказала вона тоді…

— А пам'ятаєш: «Я б зіграла таку роль»?

— Так…

Швидко сутеніло. Ось уже й погасли останні відблиски дня. Небо запнула темна ковдра, поцяткована яскравими зорями. А брати все ще стояли, задумливо дивлячись у далечінь. Рідні й близькі, вони водночас були безмежно далекі, бо їх роз'єднала надмірна схожість; по-безглуздому чужі, бо пройшла між ними жінка, яку забути несила, жінка, яка з'явилась на мить, щоб зникнути назавжди.

Зоря Надії зводиться над світом

Коли Рум повернувся з Інституту автоматики, його чекав наказ негайно прибути до Вищої Ради Праці та Оборони Союзу Комуністичних Держав.

Виклик не здивував Рума. Як пілот надстратосферної авіації, він часто діставав несподівані термінові завдання. Не здивувався він і тоді, коли начальник відділу реактивної техніки Вищої Ради, давно знайомий професор, подав йому папірець з офіційним штампом.

— Підете другим пілотом на гравітоліт Зоря Надії.

Він сказав це таким звичайним тоном, що Рум цілком машинально відповів:

— Єсть!.. — і раптом закліпав очима. — Даруйте, професоре… Як ви сказали? Гравітоліт?