Розділ «Частина перша Земля і небо»

— Знайду… знайду… — злякано хитав головою Айт, а сам мало не реготав: аякже, діждешся!.. — Так, значить, це Свайн утнув таку штуку! Ну, подумайте ж, який мерзотник!

Щасливий збіг обставин допоміг Айтові уникнути провалу. Може, Братство не повідомило про хірургічний експеримент професора Лайн-Еу і не назвало свого агента на ім'я, а може, Кейз-Ол не повірив версії, схожій на байку, — в усякому разі, провина лягла на забитого Свайна. Але Айт уже добре знав Кейз-Ола: неясна підозра мучитиме його доти, доки не будуть розплутані всі ниточки.

І справді, Кейз-Ол їв неуважно. Потім і зовсім одсунув майже повну тарілку.

— А чому Свайн не спробував мене вбити, коли ти був у лікарні?

Айт винувато хитнув головою: звідки ж, мовляв, мені знати, ясновельможний?

— Так, він міг спробувати. Але не зробив цього. Чому? Їм потрібен був ти, бо… Гм, заповіт у малахітовому сейфі… Цифровий замок, секрет якого відомий тільки тобі… — Кейз-Ол здивовано підвів брови, а потім примружив очі. Голос його пролунав вкрадливо. — Гадаю, ти не забув того числа, яке треба набрати на дисках? То принеси мені засургучований пакет. Нашого з тобою нащадка вже немає! Отже, знищимо й заповіт, так? Адже вмирати зарано!

В Айта похололо в грудях. Він підійшов до врізаного в стіну велетенського сейфа, на дверях якого біліли коліщатка з цифрами. Їх можна крутити як завгодно, але з мільйона мільйонів комбінацій тільки одне число ввімкне всі контакти одночасно і електромотори відтягнуть засувки з вольфрамової сталі. Шукати це число наосліп — марна річ. Цілого життя людини не вистачить, щоб перебрати всі можливі комбінації з шістнадцяти цифр. Посилатися на послаблення пам'яті після операції не можна: якщо Псойс це число знав, то забути його він міг би тільки тоді, коли б зовсім утратив розум. Якщо знав… А може, це завдання — провокаційне?

Протягом частки секунди доводилось вирішити, як поводитись.

— Слухаюсь, ясновельможний… — Айт відчув, що першу частину завдання розв'язано правильно, але це зовсім не полегшувало справи. І невідомо, як Айтові вдалося б викрутитись, коли б не пролунав уже знайомий мелодійний голос та не спалахнуло на телевізійному екрані зображення Мей.

— Йди… — незадоволено пробурчав Кейз-Ол. — Потім.

Понуривши голову, Айт вийшов. Він злостився, ревнував і зловтішався водночас, почуваючи себе незрівнянно вищим за Кейз-Ола. На мить закортіло припинити всю цю комедію. Але він вчасно стримався: не варто, рано. Зараз випала досить тривала передишка, бо через п'ять хвилин у містера почнеться нарада директорів компаній. Може, за цей час вдасться щось вигадати. А поки що треба приготуватися до найгіршого.

Айт дочекався, поки містер Кейз-Ол в супроводі комерційного радника зайшов у Залу Рожевих Мрій, і швидко попрямував до покоїв Мей.

Цариця краси свіжа, рум'яна після ванни, наспівуючи пісеньку, крутилась біля дзеркала. На Айта вона глянула здивовано.

— О, Псойс!.. Чому так рано?

Айт закляк на порозі. Він ніколи ще не бачив Мей такою красивою…

— Не рано, Мей… Пізніше буде пізно, — зовсім несподівано вирвалися слова.

— Що?! — Мей примружила повіки, посміхнулась презирливо. — Ти збожеволів!

— Ні, міс! — твердо відповів Айт. — Просто я хотів би сказати вам кілька слів, які можуть коштувати мені життя.

— Ну що ж, сідай, Псойс! Я цікава, як усі жінки, і коли ти справді розповіси щось незвичайне, я подарую тобі твоє нахабство.

Вона вмостилася на канапі, підклавши кулачок під щоку. Знайома, люба поза! Саме так Мей сиділа, слухаючи розповідь про майбутні мандрівки в далекі зоряні світи, про нові незвичайні машини. Рідна, коли б ти знала, хто стоїть перед тобою!