Розділ «Частина перша Земля і небо»

— Так, Псойс, непогану ти тоді встругнув штуку! То була справжня Цариця краси, не те що нинішні вертихвістки!

Айт не відповідав. Перед ним розкрилась одна з найсокровенніших сторінок життя того, в чиїм тілі він опинився.

Псойс — ще молодий і поставний — тримав в обіймах жінку такої краси, яка й справді дістала б найвищу оцінку в Залі конкурсів. Мабуть, об'єктив апарата клацнув для цих двох зовсім несподівано, бо їх пози й одяг були не про чуже око.

— Пригадуєш? — глузував Свайн. — Уявляю, що заспівав би ясновельможний, коли б побачив таку картину!

Що ж, фотографія була справді красномовною і недвозначно характеризувала взаємини сфотографованих.

— Мерзотник! — глухо сказав Айт. Йому була цілком байдужа оця жінка та її доля, але зловтіха Свайна мимоволі викликала обурення й огиду. — Мерзотник!

— Ні, це ти мерзотник, Псойс! — аж засичав Свайн. — Я міг би погубити вас ще двадцять два роки тому. Але я не зробив цього, бо ненавиджу його більше, ніж тебе! Ось тому я й не хочу допустити, щоб він сховався в Уранії!

«Кого — його? Хто — він? Кейз-Ол?» Айт потрапив у дуже скрутне становище. Загальними фразами тут не відбудешся, треба сказати щось цілком певне.

Невідомо, як викрутився б Айт, коли б, на його щастя, не задзеленчав дзвінок і не спалахнула яскрава лампочка над дверима.

— Геть звідси! — люто прошепотів Айт. — Якщо ясновельможний почув хоч одне слово — ти загинеш!

Свайн зробив погрозливий жест і вислизнув з кімнати. Слідом за ним почвалав і Айт.

Несподіваний виклик Кейз-Ола дав змогу Айтові урвати неприємну розмову і поміркувати над тим, що він почув.

Цілком ясно, що у Псойса таки справді був син. Мабуть, якась із куплених містером Кейз-Олом Цариць краси стала потаємною коханкою вродливого лакея. Але де ж той син? І чого прагне Свайн?

У цей час Айт підійшов до кабінету містера Кейз-Ола.

Два чорних велетні-охоронці виструнчились і одхилили в боки алебарди. З тихим дзижчанням автоматично відчинились окуті золотом важенні двері.

«Середньовіччя… — тоскно подумав Айт. — Алебарди — і фотоелектронний захист… Це ж справжній фарс».

Так само відчинились наступні двері, потім ще одні. А коли задзижчав мотор четвертих, Айт почув жіночий плач.

З такою тоскною приреченістю плаче хіба несправедливо ображена дитина, яка не вміє довести свою правоту. Не чується при цьому ні злості, ні погроз в інтонаціях, а тільки сум і розпач.

То плакала Мей.

Самі собою стиснулись кулаки, напружились м'язи. Ще одна мить — і Айт кинувся б уперед, щоб захистити кохану, знищити того, хто її скривдив. Але він вчасно стримався. А перша фраза Цариці краси вплинула на нього, немов відро холодної води.