Розділ «Глава V В школі невольниць в страшнім городі Кафі»

– Привикнеш! Не бійся!

Старалася тепер всіми силами забути те, що бачила на вулиці. Молилася і дивилася в двері.

До кімнати повагом вступив учитель в завою на голові. «Ні молодий, ні старий», – мигнула Настуні думка крізь головку і збентежила її так, аж покрасніла. Не знала, як супроти него поводитися.

Поважний турок Абдуллаг відразу запримітив нову ученицю й її збентеження. По його обличчю перебігло щось ніби увага, ніби задоволення: може, подумав, що то він як мужчина зробив таке вражіння на гарній невольниці. Але старався не дати пізнати сього по собі. Усів на подушці і почав поважно, як щодня, свою науку словами:

– Нема Бога, тільки Бог,[43] а пророк його Магомет!

Тричі повторив сі слова з таким притиском, як би добував їх із глибини свого серця.

Настуня розуміла їх, бо зустрічалася з ними майже від першого дня своєї неволі.

Слова Корану, читанки пророка, наводив учитель Абдуллаг тільки в арабській мові. Пояснював їх дивною мішаниною – турецько-персько-татарсько-слов’янською. При тім надробляв гестикуляцією й показував руками предмети, про котрі говорив.

Як губка воду, так Настуня втягала в себе правильну вимову арабських слів. Але зі змістом їх не годилася в душі, противилась йому, хоч була вдячна учителеві, що так уважно повторяв сі слова. Була переконана, що робить се для неї. Вдивлялася в нього, як в образ.

З дальшої його науки не розуміла нічого. І чулася найменшою з усіх учениць. Але тим твердше постановляла собі в душі зрівнятися з ними й навіть випередити їх. Уважно вслухувалася в чужі звуки мови учителя. Вся перемінилася в слух.

Щойно при кінці науки запитав поважний Абдуллаг, чи котра з учениць не знає мови Настуні. Зголосилась єврейка. Абдуллаг наказав їй передати Настуні все, що чутиме від нього, і взагалі помагати в науці. Єврейка переповіла се Настуні. Вона поглядом подякувала учителеві. По скінченні лекції Корану Абдуллаг учив рахунків.

Коли Абдуллаг вийшов, було полуднє. Учениці пішли на обід. Настуня сіла біля своєї опікунки Кляри (так називалася єврейка) і зібрала в думці вражіння, – як робив голосно її батько, коли рішався на якесь більше купно або інший важний крок. Чула, що в Абдуллагу матиме приятеля, бо сподобалася йому: вдивлявся в неї весь час. Вправді незамітно, але частіше, ніж в інших. Частіше й інакше. Зовсім так, як вдивляються, наприклад, жінки в гарну, дорогу матерію, якої із-за ціни не можуть купити. Він не зробив на ній ніякого вражіння як мужчина, як зробив Стефан, коли вперве побачила його. Але мимо того відчула смак у тім, що сподобалася йому.

Роздумуючи над тим, не забула про свою опікунку. Питала її, як називається по-турецьки кожний предмет, який бачила на столі. Кляра радо говорила їй і живо пояснювала все, що знала. Кляра була типова представниця свого рухливого племені, котре з потреби привикло бути учинним між чужими. Опісля та учинність перейшла в кість і кров його та стала органічною потребою жидівської раси в добрім і злім.

Прихильність Кляри була для Настуні поки що більше потрібна, ніж приязнь Абдуллага. Від Кляри довідалася, що з другим учителем, італійцем Річчі, сама могтиме порозумітися, бо він був у Лехістані та й навіть троха говорить так, що вона зрозуміє його. Була тим дуже врадувана та й уже майже зовсім весела йшла на науку по обіді.

З полудня прийшов Річчі. Худий, жилавий мужчина, з якимсь дивним огнем в очах. Мав панські, аристократичні манери. Таких людей бачила Настуня тільки на мить, як переїздили раз через Львів. Отець Іоан казав їй, що се були венецькі посли, котрі їхали в Москву.

Була дуже цікава, яким чином такий чоловік опинився на службі у людей, що торгували жінками. Очевидно, мусів мати якісь таємничі пригоди в життю, котрі загнали його аж сюди і приневолили до такого заняття у таких людей…

Річчі рівно живо зацікавився своєю новою ученицею. Він зараз-таки, заки приступив до науки, випитав її докладно, відки вона, чим її батько, як і коли дісталася в полон і що вміє.

Був задоволений з інтелігентних відповідей Настуні, хоч при деяких незначно усміхався. Особливо виразно усміхався, коли Настуня твердо підчеркнула свою віру та красу її обрядів і церков.

Се вкололо її так, що вона відважилася замітити:

– Ви, певно, латинської віри…