Розділ «Вона взяла Гриця та й причарувала»

І розповів мені молодий історію свого щасливого шлюбу.

— Працюю я, — каже мені молодий, — в установі на такій роботі, яка вимагає від мене одвідувати силу-силенну різних установ, і центральних, і обласних, і всіляких інших. Там, дивись, — треба побачитись і поговорити з керівником, чи з начальником, чи з директором, там із заступником чи ще кимось іншим. Сам я натурою людина сумирна, тиха, вихована (я не хвастаюсь, а говорю те, що є, щоб вам усе було зрозуміліше). Голос у мене тихий, шкіряного пальта не ношу, ходжу в костюмі не напіввійськовім, а в звичайнім, і навіть військового кашкета не ношу, а таку собі скромну шляпу. Ну, приходиш в установу. У кожного начальника, як ви знаєте, є секретарка. Ну, звичайно, до неї. Якби ж ви знали, чого я за час своєї роботи не наслухався?! Леленьки-леле! Підходиш і так ввічливенько:

— Товаришко! Чи не можна бачити директора?

На вас з очей блискавка і на високій ноті:

— Ви ж бачите, що я вже хотіла руку до телефону піднести?! А пр-ретесь!!!

Одскочиш і сядеш. Чекаєш хвилин десять, доки секретарша руку до телефону піднесе. Піднесла, поговорила. Знову я полохливо до неї:

— Можна бачити?

— Не можна! П'ять хвилин тому прийом закінчився!

У другій якійсь установі нариваєшся:

— Чорти їх тут носять! Ну, ніякого від них спокою!

А там, дивись, вам піднесуть:

— Вам «руським язиком» сказано! Не розумієте? Навчіться розуміти!

Або:

— По двадцять раз я не говоритиму! Слухати треба! Вас багато, а я одна!

Скажеш їй благально:

— Товаришко, я спішу! Будь ласка, доложіть директорові.

— Не великий пан, почекаєте!

А скільки разів довелося слухати стереотипне:

— Вам сказано: приходьте взавтра!

Чи таке: