Розділ «Фіз-культ-ура!»

Як тільки повискакували із школи, зразу ж із сумочок, портфелів і картузів будуються «ворота» і моментально починається перший «тайм».

Ви ніколи не зупинялись, щоб подивитись та послухати, що робиться на тому майданчику?

Хлопчакам по 8-9-10 літ, а з яким запалом і як серйозно вони забивають м'яча!..

М'ячишко маленький, з чорної гуми: ну, де ж таки їм дістати справжнього футбольного м'яча?

А ви подивіться он на того «воротаря»!

Він не з кісток та м'яса, — він увесь із самого напруження… Він стрибає, падає, перекидається, кидається на м'яча яструбом, він «приймає» м'яча скажено, люто!

Одне йому заважає: штанчата — вони спадають, бо ґудзики від штанів поодскакували в перші дві хвилини першого «тайму». Він закрутив штанчата цуркою, цурка вискакує, а тут якраз прорвався лівий напівсередній і вже б'є по воротах снайперським… Жах! Що йому робити? Він кидає штанчата, тигровим «броском» кидається й «бере» снайперського.

Не забив гола лівий напівсередній, хоч воротар і брав м'яча напів у штанчатах, а напів так.

А все-таки взяв!

Та чому ви гадаєте, що з нього не буде Зубрицького, Хомича чи Никанорова, а може, ще й кращого, ніж Зубрицький, Хомич та Никаноров, і що він колись пропустить у свої ворота хоч один м'яч від лондонського «Арсеналу»?

А ви прислухайтесь до тих хлоп'ят.

Тут вам і «офсайт», і «корнер», і «пенальті», і «аут», і все, все…

Тут і свисток судді, і одчайдушні вигуки:

— З поля! Геть з поля! З по-о-о-о-ля!

Футбол проник у гущу народну, у всеньку її товщу, без нього вже життя нема!

Не кулачки, а футбол.

І це — чудесно!

Єсть куди вилитися силі народній, і сила та від фізкультурних вправ і змагань міцніє, розвивається, роблячи наше юнацтво, а значить, і весь наш народ спритним, здоровим, метким, кріпким…

Хай живе фізкультура! Хай живе футбол!

Ну, а вже кому доля не судила забивати гола самому, чи стрибати, чи бігати, чи підкидати гирі, плавати, боротись, — тому залишається ще один «вид спорту», доступний кожному, — це «уболівання», «болільництво», бути «болільником».