Розділ «Дер Галушка»

— От досі ви всі пишетеся на прізвище «Сало», не тямлячи про те, що наші пращури були емігрантами з Франції і звалися «де Салло», два «ли», а ви й досі «Сало»… Де дівалося оте «де», я ще не з'ясував, але я це обов'язково з'ясую, — для цього я в гімназії вчився… От узяти, приміром, і таке слово, як «очкур», — усі твердять, що воно ніби наше українське, а як прослідити його історію, аж до теперішніх критиків, то це не що інше, як англо-саксонське слово «о'кей». Ех, ви! Неоковирні!..

Вивчилися наш двоюрідний брат на критика…

На отого, що рецензії пишуть, — на п'єси всілякі, на вистави…

Батько їхній уже померли, а наші ще живі були…

От одного разу надійшов до нас лист од нашого двоюрідного брата.

Писали вони нам, що живуть у столиці, працюють по різних університетах, читають лекції, в газетах пишуть. Живуть, — писали, — непогано, добре заробляють і вже викандидатувались у якісь такі дуже наукові звання…

Бабуся, батько, мати та й усі ми дуже зраділи, що Кіндрат Макарович живі й здорові, — живуть добре і т. ін.

Батько зразу ж вирішили їм одписати, щоб до нас вони погостити приїхали з города, бо дядько наш, Кіндратів батько, й мати Кіндрата Макаровича повмирали, і наша рідня була їм, виходить, найріднішою.

Одне тільки дуже батька нашого та й усіх нас засмутило, це те, що Кіндя в листі прописали, що вони вже змінили своє прізвище «Салло», — хоч із двома «ли», — на інше, ніби видатніше, на «Пілящаговський»!!!

Тепер уже йому, мовляв, слід писати так: «Кіндратові Макаровичу Пілящаговському».

Батько з цього приводу похитали сумно головою, а бабуся заплакали:

— Таке прізвище, як Сало, на отаке проміняв!

Батько махнули рукою:

— Не плачте, мамо! Кіндя ж критик та ще й театральний! Може ж, йому нове прізвище більше до вподоби! Хай приїздить! Як-не-як — рідний небіж!

От цього літа й приїхали до нас у гості наш двоюрідний брат, Кіндрат Макарович, бувший Сало, а тепер Пілящаговський…

Дебелий, уже в літах, видно, що живе справно…

Ми всі до нього:

— Розкажіть, мовляв, як воно там у вас, у столиці!

— Я, — він каже, — фахівець по театрах, по драматургії…

— Ну, як, — ми до нього, — там у вас із п'єсами? Чи йде «Суєта» або «Хазяїн» Карпенка-Карого?