— От досі ви всі пишетеся на прізвище «Сало», не тямлячи про те, що наші пращури були емігрантами з Франції і звалися «де Салло», два «ли», а ви й досі «Сало»… Де дівалося оте «де», я ще не з'ясував, але я це обов'язково з'ясую, — для цього я в гімназії вчився… От узяти, приміром, і таке слово, як «очкур», — усі твердять, що воно ніби наше українське, а як прослідити його історію, аж до теперішніх критиків, то це не що інше, як англо-саксонське слово «о'кей». Ех, ви! Неоковирні!..
IIВивчилися наш двоюрідний брат на критика…
На отого, що рецензії пишуть, — на п'єси всілякі, на вистави…
Батько їхній уже померли, а наші ще живі були…
От одного разу надійшов до нас лист од нашого двоюрідного брата.
Писали вони нам, що живуть у столиці, працюють по різних університетах, читають лекції, в газетах пишуть. Живуть, — писали, — непогано, добре заробляють і вже викандидатувались у якісь такі дуже наукові звання…
Бабуся, батько, мати та й усі ми дуже зраділи, що Кіндрат Макарович живі й здорові, — живуть добре і т. ін.
Батько зразу ж вирішили їм одписати, щоб до нас вони погостити приїхали з города, бо дядько наш, Кіндратів батько, й мати Кіндрата Макаровича повмирали, і наша рідня була їм, виходить, найріднішою.
Одне тільки дуже батька нашого та й усіх нас засмутило, це те, що Кіндя в листі прописали, що вони вже змінили своє прізвище «Салло», — хоч із двома «ли», — на інше, ніби видатніше, на «Пілящаговський»!!!
Тепер уже йому, мовляв, слід писати так: «Кіндратові Макаровичу Пілящаговському».
Батько з цього приводу похитали сумно головою, а бабуся заплакали:
— Таке прізвище, як Сало, на отаке проміняв!
Батько махнули рукою:
— Не плачте, мамо! Кіндя ж критик та ще й театральний! Може ж, йому нове прізвище більше до вподоби! Хай приїздить! Як-не-як — рідний небіж!
IIIОт цього літа й приїхали до нас у гості наш двоюрідний брат, Кіндрат Макарович, бувший Сало, а тепер Пілящаговський…
Дебелий, уже в літах, видно, що живе справно…
Ми всі до нього:
— Розкажіть, мовляв, як воно там у вас, у столиці!
— Я, — він каже, — фахівець по театрах, по драматургії…
— Ну, як, — ми до нього, — там у вас із п'єсами? Чи йде «Суєта» або «Хазяїн» Карпенка-Карого?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Весна-красна (збірка)» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дер Галушка“ на сторінці 4. Приємного читання.