Розділ «Про кури, про індики, про директорів і т. ін…»

Підійшов старший повар, літня вже людина, солідна, хороший, видимо, спеціаліст у кулінарії…

— Знайомтесь, — познайомив нас директор. — Старший наш повар, Гарасим Петрович Бефстроганенко! Сорок років виробничого стажу! Прекрасний фахівець!

Гарасим Петрович скромно присів біля столу.

— Що прикажете, товаришу директоре? — запитав старший повар.

— Чули ви, Гарасиме Петровичу, байку про те, як одна людина п'ятьма хлібинами нагодувала п'ять тисяч чоловіка?

— Та чув колись, ще в дитинстві, що ніби було колись таке чудо. От не пам'ятаю тільки, чи понаїдались ті люди, чи не понаїдались?

— Кажуть, ніби понаїдались, бо ще й залишилось кілька коробок хліба й риби!

— Байка, розуміється, — закурюючи, сказав старший повар, — однак таке чудо буває і на моїй роботі.

І старший повар сумно якось зітхнув.

— Чого ви так сумно зітхаєте, Гарасиме Петровичу? — поцікавилися ми.

— Та так… — нехотя одказав Гарасим Петрович.

— Скажіть, будьте такі добрі, — звернулися ми до старшого повара, — коли це, звичайно, не секрет вашого виробництва, як ви ото так ділите, приміром, хоча б смажену курку, щоб усі порції були більш-менш однакові і смаком, і калорійністю і т. д.? Щоб клієнт був задоволений!

— Складна математика! — посміхнувся Гарасим Петрович.

— А все ж таки? Дома, наприклад, коли трапляється ділити курку, то не буває без непорозумінь… У курки, на жаль, тільки дві лапки, а за столом сидить чотири чоловіка, і кожному хочеться лапку… Ну, й буває так, що мати, краячи курку, одному дає лапку, другому дає лапку, третьому, дуже вже вимогливо-верескливому, дає ложкою по лобові. Так то ж мати! А вам же луснуть неспокійного клієнта ополоником по кепці не дуже рекомендується… Як ви виходите із становища? Розкажіть, будь ласка!

Гарасим Петрович глянув на директора і почав:

— Ну от… Привозять нам із бази, приміром, двадцять штук курей. З кожної курки я маю зробити певне число порцій, бо меню на сьогодні, скажімо, смажена курка з гарніром. Так… Видають мені, значить, з кладової п'ятнадцятеро курей, я їх смажу…

— Дозвольте, Гарасиме Петровичу! Ви сказали, що з бази вам привезли двадцятеро курей, а смажите ви чомусь п'ятнадцятеро…

Директор їдальні засовався на стільці.

— Обмовились, Гарасиме Петровичу! — підказав директор. — Двадцятеро привезли з бази, двадцятеро ви й смажите…

— Буває й так! — погодився Гарасим Петрович. — Смажу, значить, я двадцять штук курей, потім беру, значить, п'ятнадцять штук курей і ділю їх на рівні порції…