Розділ «Запорожці»

І секретар ЦК ЛКСМУ вручив йому почесну грамоту ЦК комсомолу не за те, що він «Недо», а за те, що він «Пере».

Родина Макарових.

Батько — Григорій Єгорович — і дві доньки — Ганна й Олександра.

Забайкальці…

На Забайкаллі в бригаді працювали й мама, Тетяна Григорівна, а як виїхали вони на Запоріжбуд, мама залишилася вдома, — треба ж комусь родинне вогнище берегти.

Маму замінила донька — Аня, як її всі на Запоріжбуді кличуть.

Каменярі вони… Ні, мабуть, не каменярі, а каменщики, мулярі…

Які вони?

Уявляйте їх собі як хочете: хочете — блондинками, хочете — брюнетками, а батька таким собі запорожцем з вусами аж до самісінького пояса — не в тім річ.

Річ у їхній ударній роботі.

Проценти виконання норм вони дають тризначні, — може, двісті, може, триста, — а тільки не забувайте про одне: вісім чоловік підсобних робітників не встигають подавати їм цеглу.

А подивіться ви хоча б на Аню Макарову: дівчинка хороша, симпатична, дівчинка на вигляд не дуже богатир, а серце в неї, сумління, робоча хватка, — всього цього на десять богатирів вистачить.

Ім'я її красується в Республіканській Книзі пошани…

З Анею Макаровою в час відпочинку можна, мабуть, потанцювати веселої полечки, але на роботі, на виконанні нею свого робітничо-громадського обов'язку — не беріться її «перетанцювати», бо не «перетанцюєте».

Така вже в неї і в її чудесній сім'ї — у батька Григорія Єгоровича і в сестри Олександри — вдача.

Робітнича вдача! Радянсько-робітнича!

Іван Олександрович Румянцев.

Уславлений бригадир монтажно-трубопровідної бригади.

Чому уславлений?

Що він — бога за бороду впіймав, що всі на будові говорять, що треба працювати по-румянцевському?