Розділ «Тридцять срібних (Історична розвідка)»

— А горобці?!

Отака їхня історія… Древня. Старовинна.

Грушевський з бородою, чи борода з Грушевським, заісторичились і в історії України новітніх часів…

Як тільки ото 1917 року зацентрорадилось, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, які остаточно відшліфували своє, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править їм у житті за сліпучий провідний маяк.

Кредо те (чи гасло) складається з двох, сказати б, частин:

1. Кому?

2. За скільки?

«Кому» — це в подальшій історії відомо.

«За скільки» — тут історичні дані остаточно не вияснені, бо не завжди можна зібрати документи. Один з послідовників Грушевського, з яким погодилися всі, розв'язав цю справу емпіричним способом, а саме:

— Іуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так. Скільки дадуть, але не дешевше тридцяти срібних!

І пішло.

Центральна рада, не відклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Україну німцям. Це, як ви знаєте, було 1918 року.

Німці Україну купили, а саму Центральну раду перепродали «гетьманові» Скоропадському.

Український народ замахнувся, і Скоропадський скоро впав.

Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорія, ота сама, що:

У вагоні директорія,

Під вагоном територія.

За нею із неї ж виткнувся Симон Петлюра…

Часу і в директорії з Петлюрою, чи в Петлюри з директорією було вже й дуже небагато, бо народ швидко підходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричі: перше — Пілсудському, друге — Антанті і третє — білогвардійському генералові Денікіну.

Хотіли продатися й білогвардійському генералові Врангелю, та не встигли, — Врангель уже був у Чорному морі, а директорія з Петлюрою, чи Петлюра з директорією вміли плавати тільки по сухому…