Розділ «Самостійна дірка»

Та й пішли вони до хазяїна свого з доповіддю про визвольну свою на Україні роботу.

А з хазяїна лишилися кістки тільки та картуз… Хазяїн «визволився»…

І лишилася одна самостійна й ні від кого не залежна державна дірка…

І крякає над діркою чорний ворон:

— Не тратьте, куме, сили, сидіть уже на дні.

Визволилася Україна, соборна, Радянська Україна від усіх сdоїх «визволителів»…

МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ

Знаменитий (ох, і знаменитий же!) провід знаменитих українсько-німецьких націоналістів і їхні знамениті (ох, і знамениті ж!) ідеологи системи Донцових, Маланюків та інших донцово-маланюковатих і губами, і зубами, і перами галасували:

— Назад! До 17 століття! Отам наші лицарські, отам наші національні, отам наші сякітакі он які традиції! Що теперішнє?! Що сучасне?! Он тоді були лицарі, а ми нащадки їхні!

Чиї вони нащадки, ми вже знаємо! І ви всі добре знаєте… Прапрапращур їхній, — пан Іуда Іскарійотенко. Це їхній, сказать би, родоначальник. З нього все й пішло.

Тридцять срібляників — це їхня і ідеологія, і філософія. Це — всім відомо. Ми не про це зараз.

Хотілося поговорити про минуле й про сучасне.

Ніхто, ясно, минулого не закреслює, і ніхто минулого не перекреслює.

Минуле — минуло. Було й одійшло.

Було минуле — славне: про нього згадуємо з гордістю.

Було минуле — погане: за нього червоніємо.

А от наряджати сучасне в шати чи 15, чи 17 століття, — давайте з вами подумаємо, що з того вийде…

Візьмемо, приміром, трактор…

Може, й знайдеться де-небудь несповна розуму людина, що галасуватиме:

— Не хочу трактора! Хочу — соху!