Розділ «Частина друга СКАРБИ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ»

— Вам не розтрусило кишок? Дорога така, що я головою мало не пробив стелю цієї лайби.

Ангель не відповів. Розглядав котедж. Нарешті виніс присуд:

— Тут нам було б непогано. Місце пустинне і всього десяток кілометрів до Унтеркрімля.

Полковник витяг із бумажника карту.

— І лише чотири кілометри до штольні…

— Щось Хетеля не видно, — захвилювався Ангель. — Може, нікого нема і він розшукує хазяїв?

— А дим?

— Ваша правда. Мабуть, Вольфганг домовляється.

Хетель вийшов з котеджу через кілька хвилин.

Грейт намагався з його вигляду догадатися, чи п спіймав він облизня, та Вольфганг нічим не виказував ані розчарування, ані задоволення: йшов, втупившись у стежку, буцімто вона пролягала над урвищем. Перестрибнув кювет, блиснув окулярами.

— Домовився, — сказав коротко.

У полковника одлягло від серця. І все ж перемогла обережність:

— Хто там живе?

Хетель, сідаючи за кермо, пояснив:

— Самотня жінка зі старим батьком. Недавно в неї помер чоловік. Мак сина, який вчиться десь там, — кивнув на долину, — і зрідка навідує їх. Я зняв дві кімнаті: мансарди. Нічого, чистенькі…

Хазяйка чекала на них біля відчинених воріт. Огрядна, повновида жінка років під п'ятдесят, дивиться привітно і осміхається.

Грейтові вона сподобалася. Подумав, що хазяйка котеджу має лагідну вдачу — з нею буде легко домовитися. Вистрибнув із машини, допоміг їй причинити ворота. Поцікавився:

— Як з обідом, фрау?..

— Шварцвеллер, — відрекомендувалася жінка. — Але ж я не розраховувала на гостей…

— Якщо у вас знайдеться півтора десятка яєць і шматок грудинки, — заявив Грейт з ентузіазмом, — то ми будемо врятовані!