Розділ «Частина перша ЛЯЛЕЧКИ МАДАМ БЛЮТО»

— Точно, — ствердив Сергій.

— Ви помилилися, — наче зрадів Колонн. — Отут, — поплескав долонею по звичайній шафі, — маємо особливі пристосування для розпізнавання злочинців по фотографіях, зроблених у різні роки життя і навіть під гримом. Оце — загримований злочинець, — тицьнув пальцем у фото літньої людини у поношеному одязі. — Відомий грабіжник Енріко Фелліні. На його рахунку не один сейф у Мілані, Римі, Флоренції. Затриманий позаторік після пограбування банку в Сіракузах. В такому вигляді намагався втекти.

Колони нахилився над довгим столом, скоріше бюро, в якому були вмонтовані металеві пластини з фотографіями злочинців.

— Тут, — почав рухати пластини, — бачите, яка неприваблива компанія. Ось гляньте, навіть на обличчі в нього написано — карний злочинець… А цей, — швидко прочитав підпис під фото, — ніколи в житті не скажеш, що він — американський гангстер Білл Сауерс. — Пальці швидко гортали пластини. — Грабіжники, вбивці, гангстери, шахраї, фальшивомонетники, торговці наркотиками… Паскудна сімейка…

Анрі звернув увагу на картки з різнокольоровими правими верхніми кутами. Бонне пояснив:

— Коли до нас звертаються судові чи поліцейські власті якоїсь країни, що входить у систему Інтерполу, з проханням розшукати злочинця, в усі дев'яносто п'ять країн терміново надсилаються оці картки з установочними даними. Зверніть увагу на колір кутів. Фактично, це наказ. Якщо, наприклад, колір червоний, злочинця повинні негайно заарештувати. Зелений колір означає — «взяти під нагляд». Після арешту злочинця він видається тій країні, яка звернулася з проханням про розшук.

— Коли заснована ваша організація? — запитав Дубровський. — Можливо, я виявляю дивовижну необізнаність, та не доводилось мати справу…

— Навіть деякі поліцейські репортери виявляють, таку необізнаність, — зауважив Колони. — Наша організація мала почати своє існування ще до першої світової війни. У чотирнадцятому році сищики карної поліції зібралися на свій перший міжнародний конгрес у Монако. Але, на жаль, почалася війна, а війна не сприяє спілкуванню навіть поліцейських. Нова зустріч відбулася лише через дев'ять років у Відні. Тоді ж, у двадцять третьому році, була заснована «Міжнародна комісія карної поліції» — батько нашої організації. Але цей батько, — Колони саркастично посміхнувся, — помер ще немовлям. Штаб Інтерполу тоді перебував у Відні. Після окупації австрійської столиці гітлерівцями Гейдріх конфіскував усі архіви Інтерполу і перевіз їх до Берліна. Ви розумієте, панове, для чого?

— Щоб гестапо використало злочинців… — відповів Анрі, хоч запитання було скоріше риторичним і Колони збирався сам відповісти на нього.

— З шпигунсько-диверсійною метою, звичайно, — уточнив той. — Фашисти поставили крапку на Інтерполі.

— І він відродився вже після війни? — запитав Дубровський.

— Саме життя вимагало відновлення нашої діяльності. Війна принесла не тільки розруху. Після сорок п'ятого року крива злочинів неухильно пішла вгору. Часті пограбування банків, намагання гангстерів збути вкрадені цінності і знайти притулок за межами країни, де вони діяли, примусили уряди багатьох країн шукати нові форми боротьби із злочинністю. В результаті й було створено «Міжнародну організацію карної поліції». Зараз до неї входять держави Західної Європи, країни Північної і Південної Америки, а також Африки та Азії. В кожній країні-учасниці створені національні бюро Інтерполу, а це, — зробив дещо театральний жест, обвівши рукою кімнату, — генеральний секретаріат.

— Так уже й тут… — зрозумів його буквально Бонне.

— Не ловіть мене на слові, Люсьєн, — відмахнувся Колони. І, звертаючись до Дубровського та Савіля, продовжував: — Здається, все, панове. Додам тільки, що Інтерпол має свій статут, видає щомісячний журнал чотирма мовами для службового користування. Але вам, журналістам, слід знати, що передрук статей категорично заборонений.

Дубровський взяв одну з товстенних рожевих книжок, що лежали на столі поруч. Підкликав Анрі.

— Дивись, — мовив захоплено, — наочний посібник для детективістів.

— Що не справа, то й сюжет, — погодився Колони. Він взяв ще одну рожеву книгу, пальці швидко забігали, гортаючи сторінки. — Справа про пограбування банку в Мілані на дев'яносто мільйонів лір… Робота мафії, панове. Ми ловили їх мало не два роки. Пограбування складу зброї в Швеції… Тут діяли з розумом, і агенти поліції ледь знайшли кінці. А ось пікантна справа — крах липового банку, що випускав фальшиві чеки вартістю у сто доларів. Деякі наші експерти з трудом відрізняли їх від справжніх. Крадіжка картин у Лондонській національній галереї…

— Як хочете, — рішуче втрутився Бонне, — а я повинен зникнути.

— Справді, тут можна забути про час, — погодився Дубровський. — А мені ще сьогодні треба зв'язатися з Москвою.

— Я замовлю квитки на літак і повідомлю вас, — пообіцяв комісар.