Розділ «5»

— Давай ось краще поснідаємо… — сказав я, розкладаючи на столі продукти.

— Водяра де? — зиркнув Серьога Циплаков на чолов'ягу. Той сплюнув тягучою кривавою слиною.

— В барі… Все беріть, хлопці, — тільки не бийте!

— Ти глянь, як ця сука живе! — гукнув Серьога Циплаков, очиняючи дверцята бару. — Та він же ж як той кіт у сметані качається! «Абсолют», «Смирновська», «Ремі Мартін»,

«Камю»… і тобі ще мало було, гандон ти, колючим дротом штопаний?! Ти ще на братву заяви писав, щоб грошвою з нею не ділитися?

— Облиш… облиш! — буркнув я, наливаючи горілки. — В нього ще все попереду — і яйця одріжемо, й очі повиколюємо… Хай оддихне перед муками!

Ми перехилили по сто грамів і стали закусувати, запихаю-чи в рота здоровецькі шматки вудженого м'яса.

— Баба твоя де, суко помийна? — раптом поспитався Серьога Циплаков.

Барига мовчав.

— Не чую! — гаркнув я, замахуючись на нього пляшкою.

— В гостях… — чолов'яга застогнав і знову сплюнув крив-лею. — Далеко.

— Він, гад, сім'ю відправив подалі! — здогадався Серьога Циплаков. — Знав, сука, що можуть бути проблеми… А в нього ж дочка — ух, персик! Шістнадцять років усього. Шкода… я її зараз у всі діри узув би!

От же ж завдання мені повісили на шию, подумав я, насилу стримуючись, щоб не затопити цьому одморозкові у рило. Воно мені треба — слухати оці садистські заяви, дивитись, як пресують людину, котра не здатна постояти за себе, чи ходити по базару та збирати місячні, наче остання шестьорка? Що за проклята штука, це життя, — один бруд накруги!

— Гаразд, не будемо кота тягти за хвіст… — я втерся рукавом і подивився на Серьогу Циплакова. — Далі?

— Підганяй джипа. Й одчини багажник.

Я вийшов надвір. Сніг падав і падав. Сад потойбіч дороги був чорний і мокрий. Дірізюк сидів у москвичі і курив, поглядаючи в наш бік.

— Давай! — скомандував я, під'їхавши упритул до ґанку.

В коридорі щось гупнуло. Тоді в дверях з'явився чолов'яга — очі його вилазили з лоба, рот був заклеєний пластирем, а руки скуті за спиною кайданами. Серьога Циплаков легенько штовхнув його в поперек вістрям ножа.

— Залазь, бариго! В багажнику будеш їхати… як у кіно, втямив?!

— Пишайся! — сказав я, дико посміхаючись. — Внукам будеш розповідати, як тебе рекет у багажнику возив!