Розділ «Джон Роналд Руел Толкін «Сказання про дітей Гуріна»»

— Якщо так і було, то Гурін про це не розповів би нікому, ні високому, ні незначущому, ні, тим паче, власному малолітньому синові, — відповів Турін. — Тому я не вірю, що Армінас питав про моє походження, щоби дізнатися щось про Турґона. Я підозрюю цих посланців у лиходійстві.

— Угамуй підозри! — сердито промовив Армінас. — Ґелмір помиляється щодо мене. Я запитав, бо сумнівався в тому, чому, здається, тут вірять; адже ти, хай яке там твоє ім'я, не вельми подібний на нащадків Гадора.

— Що ж ти знаєш про цей рід? — запитав Турін.

— Я бачив Гуріна, — відказав Армінас, — і його попередників. А на теренах спустошеного Дор-ломіну зустрівся з Туором, сином Гуора, Гурінового брата; от він подібний на його предків, а ти — ні.

— Можливо, — мовив Турін, — хоча про Туора я не чув ані слова до цієї миті. Моя темноволоса, а не золотава голова — це ще не привід для сорому. Я-бо не перший із синів, хто вдався в матір; через Морвен Елезвен я походжу з Дому Беора, з роду Берена Порожньорукого.

— Я не про різницю між чорним і золотавим, — сказав Армінас. — А про те, що решта представників Дому Гадора поводиться зовсім інакше, і Туор серед них. Вони ввічливі, слухають добрих порад і з трепетом ставляться до Володарів Заходу. А от ти, здається, покладаєшся тільки на власну мудрість або власний меч; і говориш зарозуміло. Кажу тобі, Аґарваене Мормеґіле, якщо і далі чинитимеш так, тебе спіткає не та доля, на яку покладають надії Доми Гадора і Беора.

— Доля моя завжди була «не та», — відповів Турін. — І якщо мені, вочевидь, доведеться терпіти ненависть Морґота, яку накликала звитяга мого батька, то невже я маю терпіти ще й уїдливість і зловісні віщування воєнного зрадника, котрий родичається з королями? Забирайтеся геть до безпечних узбереж Моря!

І Ґелмір та Армінас відбули з Нарґотронда і повернулися на Південь; незважаючи на Турінові глузи, вони би радо стали до бою разом із їхнім народом, однак мусили йти, позаяк Кірдан, за наказом Улмо, звелів їм принести вісті про Нарґотронд і про те, як виконали вони доручення. Ородрета ж слова посланців неабияк стривожили; та дух Туріна ставав дедалі несамовитішим, і він аж ніяк не збирався прислухатися до їхніх порад, а тим паче дозволити зруйнувати величний міст. Бо принаймні останні слова Улмо було витлумачено правильно.

Невдовзі по відбутті посланців загинув Гандір, Володар Бретілу; орки нападали на його землю, прагнучи захопити Переправи через Тейґлін для подальшого просування вперед. Гандір дав їм бій, але люди Бретілу зазнали поразки й відступили назад у ліси. Орки не переслідували їх, бо на той час досягли мети, а продовжили збирати війська побіля Сіріонового Проходу.

Тогоріч восени, дочекавшись слушного моменту, Морґот вислав супроти народу Нароґу величезне військо, яке довго вишколював; і Ґлаурунґ, Батько Драконів, пролетів над Анфауґлітом, а звідтіля напав на північні долини Сіріону і спричинив там неймовірне лихо. У затінку Еред-Ветріну, ведучи за собою багаточисельну армію орків, він осквернив Ейтель-Іврін і вступив у володіння Нарґотронда, спаливши дощенту Талат-Дірнен, Заповідну Рівнину, поміж Нароґом і Тейґліном.

І от лицарство Нарґотронда виступило вперед; величним і жахливим здавався того дня Турін, і серця воїнів підносилися, коли він їхав по праву руку від

Ородрета. Але військо Морґота виявилося стократ чисельнішим, аніж про те доповідали розвідники, й ніхто, крім Туріна, якого захищала гномівська маска, не міг вистояти при наближенні Ґлаурунґа.

Тож ельфи відступили і зазнали поразки на луках Тумгаладу; там сконали і гордість, і лицарство Нарґотронда. Король Ородрет поліг на передовій лінії битви, а Ґвіндора, сина Ґуіліна, було смертельно поранено. Але Турін прийшов йому на допомогу, і вороги розбіглися перед сином Гуріна, і він виніс Ґвіндора з безладного юрмища, і, заховавшись у лісі, поклав його на траву.

Тоді Ґвіндор промовив до Туріна:

— Як я до тебе, так і ти до мене! Та я був безталанний, а ти — пихатий. Тіло моє скалічене, і його вже не зцілити, тож мені доведеться покинути Середзем'я. І хоча я люблю тебе, сину Гуріна, проте жалкую про той день, коли вирвав тебе в орків. Якби не твої звитяжність і гордість, я донині зберіг би любов і життя, та й Нарґотронд протримався би ще бодай трохи. Тепер, якщо любиш, облиш мене! Мчи до Нарґотронда і рятуй Фіндуілас. Ось що я скажу наостанок: вона єдина стоїть між тобою та судьбою. Якщо ти підведеш її, сповнення фатуму не забариться. Прощавай!

І Турін поспішив у Нарґотронд, збираючи на шляху рештки війська; і листя опадало з дерев од поривів сильного вітру, коли вони йшли, й осінь поволі переходила в жорстоку зиму. Та, рятуючи Ґвіндора, Турін загаявся, тож Ґлаурунґ і орківське військо першими дісталися до Нарґотронда і нагрянули зненацька, ще коли охоронці, котрі зосталися для оборони твердині, ні сном ані духом не відали про події при Тумгаладі. Того дня величний і твердокам'яний міст через Нароґ, збудований за наказом Туріна, послужив злу — адже в поспіху зруйнувати міст не вдалось, і ворог без зусиль перебрався через глибоку ріку, і Ґлаурунґ видихнув огненний шал на Двері Фелаґунда, і вони піддались, і впустили його досередини.

Тож, доки наспів Турін, Нарґотронд було майже дощенту сплюндровано. Орки повбивали або прогнали всіх, хто міг тримати зброю в руках, і саме нишпорили в залах і в покоях, грабуючи та знищуючи все на своєму шляху; жінок же та дів, котрі не загинули від меча чи у вогні, вони з'юрмили на терасі перед дверима, щоби відвести їх у неволю до Анґбанда. Руїну та горе застав Турін, і ніхто не міг його стримати — і не стримував, коли він, збиваючи з ніг кожного, хто опинявся на його шляху, переходив через міст і прорубував шлях до бранців.

Тепер він бився одинцем, бо нечисленні його послідовники розбіглися по криївках. Але за мить у розверзтому отворі Дверей Фелаґунда з'явився Ґлаурунґ Нещадний, і ліг він поміж мостом і Туріном. Потому раптом злий дух, що сидів у ньому, заговорив, кажучи:

— Вітаю тебе, сину Гуріна! Радий нашій зустрічі несказанно!

Тоді Турін випростався і, сягнисто ступаючи, став супроти нього, й очі його палали, а Ґуртанґ сяяв, мовби полум'я. Та Ґлаурунґ витримав його удар і, широко розплющивши зміїні очі, придивлявся до Туріна.