Володар Перснів: Повернення короля

Помалу втома минала, рани гоїлися. Деякі загони зазнали значних втрат в сутичках з недобитками армії Сау-рона, але успішно довершили справу. Пізніше за всіх повернулися ті, кого посилали в глиб Мордору - руйнувати укріплення. Тільки наприкінці квітня був відданий наказ повертатися, і кораблі понесли переможців від Кайр-Андросу до Осгіліату; там зупинилися на день, а наступного вечора військо і почет короля вступили на зелені луги Пе-леннору і знову побачили білі вежі під хребтом Міндол-луїну, останнє з поселень вигнанців із Заокраїнного заходу, що, пройшовши крізь пітьму і полум’я, дочекалося зорі нових часів. [216]

У полі розбили шатри і намети на ніч; а ранком, в останній день травня, на сході сонця, король мав переступити ворота столиці, що тепер належала йому.

Розділ 5

НАМІСНИК І КОРОЛЬ

У місті панували непевність і неспокій. З години на годину очікували звісток про поразку; гарна погода і ясне сонце здавалися глузуванням. Правитель міста помер, тіло його згоріло; у залі Цитаделі спочивали останки ярла Рохану, а його спадкоємець пішов воювати з такою страшною силою, що даремними здавалися зусилля навіть най-хоробріших витязів. Звісток не було. Після того як ополчення залишило долину Моргулу і пішло далі на північ, до міста не прибували гінці, не доходили ніякі чутки.

За два дні після відходу ополчення Еовіна, Краса Рохану, наполягла, щоб їй принесли одяг, і, не слухаючи умовлянь доглядальниць, піднялася з ліжка. Ретельно одягнена, з рукою на полотняній перев’язі, вона з’явилася до Старшого Опікуна.

- Мене мучить тривога, - сказала вона, - я не можу більше лежати тут без діла.

- Ти ще не зовсім здорова, - заперечив Опікун. - Мені доручили доглядати за тобою якомога дбайливіше. Тобі слід полежати ще хоча б тиждень, так ми домовилися. Прошу тебе, повернися в ліжко!

- Я цілком здорова! У всякому разі, тілом. Рука ще болить, але незабаром мине і це. А якщо я не займуся чим-небудь важливим, напевно заслабну знову. Чи немає яких звісток? Жінки нічого не могли сказати мені.

- Відомо тільки, що військо увійшло в долину Моргулу, - сказав Опікун. - їх веде, здається, новий воєначальник, що прибув з півночі. Гідна людина і здібний цілитель - це мене особливо дивує. Рука, що уміло володіє зброєю, рідко вміє зціляти! У наш час такого не зустрінеш, хоча колись, кажуть, бувало. Вже багато років ми, цілителі, лише лікували рани, нанесені тими, хто володіє мечем. Щоправда, і без війни в нас було досить турбот. Багато на світі хвороб і лиха - а війна їх ще примножує… [217]

- Іноді війни хоче лише один із супротивників, - зауважила Еовіна, - і ті, хто меча не підіймає, часто гинуть від чужих мечів. Невже ти здатний обмежитися збором лікувального зілля, коли Володар Тьми збирає свою рать? Зцілення тіла - це не завжди добре; буває краще загинути в бою, хоча б і болісною смертю… Якби можна було вибирати, я б віддала перевагу такому кінцю.

Цілитель уважно подивився на дівчину. Вона стояла перед ним, бліда, тендітна, очі її блищали, а дивилася вона поверх голови старого у вікно, що виходило на схід. Цілитель зітхнув і похитав головою.

- Хіба для мене не знайдеться справи? - згодом запитала Еовіна. - Хто править містом?

- Достеменно не знаю, якось не цікавився. У роханців свій головний, у нас, здається, Гурін. Але законним Намісником вважають Фарамира.

- Де я можу його знайти?

- Тут у нас, пані. Він страждає від тяжких ран, але помалу одужує. Тільки я не знаю…

- Проведіть мене до нього, а там подивимося, - твердо сказала Еовіна.

Фарамир походжав на самоті по саду; сонце пригрівало, свіжими силами наливалося його тіло, але на серці було важко, і він не відводив очей зі сходу. В саду і застали його Опікун з Еовіною. Почувши, що його кличуть, Фарамир обернувся і побачив Красу Рохану: бліду, з рукою на перев’язі, з сумом і тривогою в очах.

- Володарю, - сказав Опікун, - перед тобою сестра ярла Рохану, Еовіна. Вона боролася пліч-о-пліч із загиблим ярлом і нині знаходиться тут на лікуванні. Однак їй важко зносити довге неробство і вона хоче звернутися до тебе як до Намісника.

- Прошу зрозуміти мене вірно, - сказала Еовіна. - Я не скаржуся на брак турботи і догляду. Ніде не було б краще тому, хто жадає спокою. Але я не терплю безглуздого сидіння в чотирьох стінах. Я шукала смерті в бою, та вона обійшла мене, а війна йде далі…