Володар Перснів: Повернення короля

Він повернувся до першого майданчика і поторгав двері - вони не зрушили з місця. Знову побіг нагору. Піт заливав очі. Дорогоцінні хвилини спливали одна за одною в безплідних спробах. Йому було тепер наплювати на Шаграта, Снага і усіх орків Мордору. Він бажав лише знайти Фродо, зазирнути в очі, торкнутися його руки.

Нарешті, вкінець стомлений, він опустився на верхню сходинку і затулив обличчя руками. Його оточувала тиша, ворожа тиша. Смолоскип догорів, засичав тихо і згас. Темрява холодною хвилею залила гобіта. І раптом, сидячи ось так після довгих і марних зусиль, сам собі дивуючись, Сем заспівав давню гобітанську пісеньку.

Голос його лунав слабко і непевно в темряві вежі - жоден орк, що має вуха, не сприйняв би цю пісеньку за переможний спів величного воїна-ельфа. Сем виводив знайомі з дитинства наспіви, щось із віршів Більбо, і згадував про далеку рідну країну. Мало-помалу він ожив, голос зміцнів, а на просту мелодію самі собою лягли слова:

Можливо, в Західних краях

У променях ясних

Бринить під небом на вітрах

Духмяний квіт весни.

У чистім дзеркалі струмків

Гойдаються ліси, [167]

Вплітаючи у шум вітрів

Пташині голоси.

Там самоцвітами зірок

Палають небеса, їх світ крізь плетиво гілок

Спливає, мов роса.

Хай згинули мої сліди

У темній глибині,

- Твердиням Тіні і біди

Не загасить вогні

Ельфійських зір у далині,

Де сяє Вічний край!