Володар Перснів: Повернення короля

- Щодо цього можете не сумніватися, - запевнив Тео-ден. - А тепер прошу вибачити - після недавньої битви і довгої їзди мені необхідний відпочинок. Погостюй у нас до ранку. Помилуєшся на моїх молодців, і тобі легше стане. Ранок кращий за вечір, бо завжди обіцяє щось добре!

Теоден підвівся, за ним - усі інші.

- Йдіть спати і спіть міцно, - сказав Теоден. - І ти, мій Меррі, йди відпочивати. Завтра вранці ти мені знадобишся.

- Завжди до послуг, - вклонився Меррі, - навіть якщо ти звелиш їхати з тобою по Стежині Мерців.

- Не згадуй їх проти ночі! - спохмурнів Теоден. - Втім, і інші стежки нині можуть заслужити на таке ім’я… Тому я ще не вирішив, чи брати тебе в похід. На добраніч, друже мій!

- Вони за мене вирішують! Брати, не брати! - бурмотів Меррі. - Я не бажаю стирчати в обозі! Не хочу, не бажаю…

Уперто повторюючи ці слова, він непомітно заснув, а вранці хтось поторсав його за плече.

- Вставай, вставай, пане! - повторював посильний. Меррі підхопився, мов його вкололи.

- Що трапилося?

- Ярл кличе тебе.

- Та сонце ж іще не зійшло!

- Чи зійшло, чи ні - ми його не побачимо. Насунулася хмара. Але час не зупинився. Поквапся!

Меррі схопив плащ і вискочив з намету. Протягом ночі все дивно змінилося. Фарби пропали, усе стало попелясто-сірим і чорним, навіть повітря якось поважчало і ущільнилося; речі не відкидали тіней, тиша стояла повна. Самої хмари не було видно, лише на сході ворушилися чіпкі чорні пальці, і між ними слабко просвічувався ранок. Небо тисло, як склепіння льоху, світло не підсилювалося, а слабшало з кожною хвилиною. [60]

Біля наметів, тихо перемовляючись, юрмилися люди. Багато хто не приховував страху. З важким серцем увійшов Меррі до ярла.

- Ця хмара - передвісниця Мордору, - казав Ергон. - Учора перед заходом сонця ми їхали по Східній марці і бачили, як вона росла, поглинаючи зірки. Тепер немає просвіту від Похмурих гір до самого Мінас-Тіріту. Війна почалася…

Теоден схилив голову.

- Так… Велика битва обріже багато ниток, а багато інших знову зав’яже. Тепер немає сенсу ховатися. Ми поїдемо відкрито, найкоротшою дорогою, аби коні здужали. Чекати тих, хто запізниться, не станемо, огляд почнемо негайно. Чи вистачає в Мінас-Тіріті харчів? При такому поспіху ми не можемо брати з собою нічого, крім хліба і води, аби заморити голод.

- Усе необхідне є в достатку, - запевнив Ергон. - Рушайте необтяжені і якомога швидше.

- Еомере, викликай сурмачів, - велів Теоден. - Нехай грають збір. ,

Еомер вийшов, і за кілька хвилин тишу порушив пере- . клик сурм і ріжків; але в густому і важкому повітрі вони вже не дзвеніли так сміливо, як вчора.