Володар Перснів: Дві Вежі

А вітер західний пісні в прозору даль несе…

Вернись, вернись, моя любов… Мій край понад усе!

Але жінка йому заперечує:

Як хвилі зрілих колосків гуляють у полях,

А сонцем випещений плід напружує гілля…

І кожна ягідка до рук схиляється сама…

Я залишусь в моїй землі, бо кращої нема! [68]

Тоді ент каже:

Коли зимовий вітер злий погасить дзвін пісень,

В беззоряну холодну ніч спливе похмурий день…

Зі сходу прийдуть холоди і заніміє ліс,

- Тебе шукатиму, щоб буть нам знову як колись.

А на це ентова жінка відповідає;

Зима зі сходу принесе жорстокий снігопад,

Мертвотний морок крижаний спустошить лан і сад,

- Тебе покличу, милий мій, щоб бути разом Знов.

Ми понесем крізь сніговій відроджену любов.

І нарешті вони співають разом: ,

Удвох ми підем до кінця, на захід в дальню путь, Туди, де змучені серця притулок віднайдуть!

- Ну ось, - зітхнув Древес. - Напевне, дуже легковажно, в ельфійському дусі - лише розспіваєшся, а вже й пісні кінець. А втім, слова приємні, чи не так? Ми, ентИ; могли б, певна річ, і довшу пісню скласти, було б коли… Але тепер час підійматися спати. Ви де б хотіли стояти вночі?