Володар Перснів: Дві Вежі

- Це усі знають. А поки вивідачі Ворога швендяють прямо по Сходах. І чим ти займався на своїй вишці? Адже тобі наказано вартувати вдень та вночі!

- Ти ще мене вчити будеш? - озлився Шаграт. - Ми не спали, ми все про ці дивні справи знали. І навіть дуже дивні! Ми бачили світло і чули галас. Шелоба вилізла з лігвища. Вартові помітили її зі служкою.

- Служка? Це ще хто?

- Та ти знаєш, чорний такий, трохи схожий теж на павука, а більше - на слизьку жабу. Він тут уже бував, з Луг-бурца йшов, і нам було наказано пропустити. Потім ще кілька разів проходив, ми не чіпали, а з пані Шелобою він якось домовився. Напевно, неїстівний, не то Шелоба його зжерла б, їй на накази плювати! А позавчора цей служка побував у Шелоби, і вчора увечері ми його бачили. Мені доповіли, що пані Шелоба готується до розваг, і я не турбувався, поки наказ не надійшов. Я думав, цей служка доставив їй перекуску, а може, ви надіслали полоненого і все таке. Я в її дозвілля не втручаюся. Усі знають: коли Шелоба виходить на полювання, з тунелю ніхто живим не вийде!

- Чи зажди це так? А той недомірок? Якщо він дістався до Сходів, то, значить, пройшов тунель під носом у Шелоби! Прорубав павутиння і вийшов - є над чим розумом розкинути, га?

- Та вона ж його все одно наздогнала?

- Нічого подібного! Вона відразу б потягла його до своїх комор. І якщо в Лугбурці саме ним цікавляться, довелося б тобі в ці самі комори лізти. Ось чому б я не позаздрив! Цей малюк був не один, втямив?

Сем зацікавлено притулив вухо до каменя. [315]

- Хто розрізав павутинну обмотку на ньому? Той же, хто прорізав завісу на вході, так? І куди цей ловкач подівся? Ну, поясни мені, Шаграте!;

Шаграт промовчав.

- Ти покрути мізками, це не дрібничка. Кому, як не тобі, знати: ніхто досі не міг загнати скалку Шелобі! Ми, зрозуміло, її оплакувати не станемо, але, виходить, поблизу кружляє супротивник страшніший за будь-яких заколотників!

- Але хто? - сухо запитав Шаграт. - Зважаючи на все, великий воїн» скоріше за все, ельф, у будь-якому випадку з ельфійським мечем, а то й із сокирою. Він гуляє по твоїй ділянці, а ти ґав ловиш! От які

Горбаг плюнув, а Сем сумно посміхнувся, слухаючи свій новий опис.

- Завше ти весь світ у чорне фарбуєш, - відповів Шаграт. - Можна інакше це пояснити. А я, між іншим, ґав не ловлю, в мене усюди вартові розставлені, і я з обов’язками справляюся. Спершу треба зайнятися цим типом.

- Яке від нього пуття? - здивувався Горбаг. - Він випадкова фігура. Той дойда, бачиш, не особливо дорожив цим коротуном, позаяк покинув його непритомного. Суто ельфійська звичка, як кажуть!

- Там побачимо. Ходімо. Ми забалакалися. Ходімо поглянемо на цю недоїдену знахідку.

- Як ти його розбуркаєш? Не забудь, я його помітив перший. Якщо з ним можна побавитися, прийми мене з моїми дітлахами до гри!

- Куди поспішаєш? - буркнув Шаграт. - Я маю точні вказівки. Кожен затриманий чужинець має сидіти у вежі. Полоненого слід обшукати, забрати усе, що при ньому знайдеться. А докладний опис кожного предмета, одягу, зброї, листів, перснів і будь-яких речей відразу ж відправляти до Лугбурцу, і тільки туди. Торкатися полоненого забороняється під страхом смерті, за нього відповідають вартові, поки за ним когось не пришлють або начальство особисто не прибуде його допитати.

- Отже, оббілуєш його, як тхора? - пирхнув Горбаг. - А зуби, волосся та інше залишиш, чи як?

- Що ти плетеш! Я ж тобі тлумачу, бранці - власність Лугбурца. Цей дохля - не наша пожива. А що там з ним будуть робити, звідки мені знати? Може, прямо в казан піде! [316]