Розділ «Кость Лемешев ЗОРЯНА ОДІССЕЯ»

Меридіани

Так сталося і цього разу. Олексій Платонович спершу прочитав коротеньку лекцію про ввічливість, особливий людський дар. Потім, зласкавившись над принишклим Сергієм, дружньо заглянув йому в очі і сказав:

— Вже тиждень, як ми з доктором медицини Юрієм Олексійовичем Петровським і лікарем Лізою Бирюк вийшли з кабін електросну і знову спостерігаємо за Лан.

— За Лан? — ледве вимовив Сергій.

— Так. Те, чого ми чекаємо, відбудеться сьогодні…

— Сьогодні?

— Через кілька годин. Залишайтеся тут, ми покличемо вас, як буде можна. Думаю, що все буде гаразд…

Курганов вийшов, обережно зачинивши за собою двері, а Сергій знесилено сів на пружній постелі.

Завжди, коли йому треба було себе заспокоїти, Сергій вдавався до випробуваного прийому. Вольовим зусиллям він переключав роботу думки на прості, буденні речі й явища, які оточували його в цю хвилю, і, здається, досягав душевної рівноваги.

Аж головою струснув, відкидаючи причепливі думки. Огледівся навколо. Все в його каюті було знайомим і звичним: і ліжко, і стіл з космічним відеофоном, і рукописи майбутньої книги, над якою він працював ще кілька годин тому. А на кріслі — залишена Лан маленька хустина… Якщо довго і пильно дивитися на візерунок хустини, перед очима спливають несподівані картини. І Сергій втуплює очі в кольорову гаму, даючи пам’яті волю відтворювати минуле. Спершу йому здається, що візерунок чимось схожий на зарості навколо сергусіянського цілющого озера. Ну, й добре, хай думка лине туди, хай спогади про Сергус відвернуть його увагу від очікуваного якнайдовше. Проте картина сергусіянського озера займала Сергія недовго. Натомість згадалося давнє-давнє дитинство і один пам’ятний випадок. Сергієві було тоді, мабуть, років п’ять, а то й менше. Прокинувшись від післяобіднього сну, він пристав до старшої сестри Людмили: де вона поділа його яблуко, котре щойно лежало у нього під подушкою? Сестра сміялася, запевняючи, що яблуко Сергійкові приснилося, але він не вірив і вимагав. Зайшла бабуся Валентина і веліла Людмилі вийти надвір, не дражнити братика. Сестричка побігла до дверей, але на півдорозі наступила на Сергійків олівець, підсковзнулася, впала і розбила носа. Дім сповнився відчайдушним криком. Потім Людмилу з холодним компресом на носі вклали на канапі. Заспокоївшись, вона за кілька хвилин уже стала запевняти, що крізь сльози бачить батькову ракету на Місяці і якихось звірів. Сергійко миттю забажав побачити все те, і бабуся мусила вкласти його поряд з Людмилою. Але ніякої ракети, тим більше звірів, не було видно…

— Потрібні справжні сльози, — посміхнулася бабуся. — Тоді побачиш.

І Сергійко поклав на підлозі олівця, розігнався, підсковзнувся і набив велику гулю на лобі. Плачу було багато, але крізь сльози він тоді справді побачив (бабуся, ледве стримуючись від сміху, накрила йому очі хустиною) дивні кольорові ліси і якихось незвичних звірів.

…Піймавши себе на усмішці, Сергій злякано відриває погляд від кольорової хустини. Заплющує очі і прислухається. Може, в царстві звуків він вловить щось таке, що захопило б і відвернуло його увагу? Може… Ні, ще нічого немає. А спогади тривають.

…Професор головної обсерваторії Землі Микола Іванович Добробас, стежачи за космосом, приймає сигнали розумних істот. Невдовзі у напрямі зірки Рігель, звідки надійшли сигнали, вирушає перший земний плазмоліт “НБК-3”, керований рідним дідом Сергія — Юрієм Чуєвим.

Півроку нема звісток від астронавтів. Та ось на Землю з глибин космосу приходить невеличкий плазмоліт-розвідник, посланець діда Юрія. На ньому знаходять магнітофонну плівку зі звуковим листом Чуєва. Сергій і досі пам’ятає цей лист. Слово в слово…

“Дорогі земляни! Товариші! Звертається до вас капітан плазмольота “НБК-3” Юрій Чуєв. 10 червня 19… року за земним календарем наш плазмоліт у складі дев’яти чоловік команди першим в історії людства вийшов у міжзоряний політ. Першу зупинку ми зробили на Марсі. Потім наш космічний корабель згідно з планом Академії Наук взяв курс у напрямі зірки Рігель, звідки радянським астрономом Добробасом були прийняті радіосигнали розумних істот. Кілька місяців плазмоліт при потрійному перевантаженні набирав швидкість… Ми надовго відірвалися від усіх сигналів з Землі. Минуло ще півроку. Корабель уже пройшов третину курсу, коли на його шляху постала гігантська хмара космічного пилу. Спершу ми вирішили пробитися і за допомогою потужних струменів плазми пройшли хмару. Та виявилося, що це було перше кільце гігантської спіралі космічного пилу. На шляху корабля виникло ще дванадцять таких кілець з погаслими металевими зірками поміж ними. Ми вже минали згаслу систему двох таких зірок, коли несподівано закінчилися запаси дейтерію. Чому так сталося — читайте в записках майора Германа Новикова… Ми зробили все, щоб останніми кілограмами пального максимально загальмувати політ корабля. Тепер ми рухаємось по величезній орбіті навколо двох металевих зірок. На наше щастя, шлях вільний від астероїдів і пилу, але цей шлях — мертва орбіта, з якої ми самі вже ніколи не зійдемо… Ми чекаємо вас, дорогі рятівники!”.

…Друга картина спогадів… Щоденник майора Германа Новикова. Розшифровані обчислювальною машиною, записки розповідали про те, що на борту плазмольота діда Юрія діяла шпигунка Ільза Гофф. Так, це були ще ті далекі часи, коли існували подібні люди! Тому і виникла аварія з дейтерієм. Та найцікавішими в записках були сторінки про випробування “райдуги” Кедрова, або КМК— космічного міжпланетного костюма. Саме в такому костюмі Сергій разом з іншими членами “НБК-119” уперше вийшов у космос тоді, коли в хмарах космічного пилу було знайдено плазмоліт діда Юрія.

О, ця картина навічно врізалася в пам’ять Сергія Чуєва. Досить згадати лише перший кадр, як тебе невідворотно захоплює вся стрічка. І те, як рятівники знайшли екіпаж плазмольота “НБК-3” у стані анабіозу, і що розповіли відважні мандрівники після пробудження, і як корабель рушив далі, до загадкової планети з розумними істотами.

А хіба зітреться в пам’яті та щаслива мить, коли йому, тоді радистові плазмольота, Сергію Чуєву, вперше вдалося налагодити, вірніше, зрозуміти і підтримати зв’язок з сергусіянами за допомогою передачі думок на космічні відстані?..

Спогади, картина за картиною, то мигтять безупинно, то повільно плинуть і зупиняються в збудженій уяві. Ось і перша зустріч з сергусіянами, жителями чудової планети Сергус. Неймовірне і казкове стало дійсністю. На Сергусі — планеті Крилатої Юності — земляни зустріли подібних собі розумних істот, які вже користувалися досягненнями економіки, науки і культури своєї двадцятитисячолітньої цивілізації. Все, що оточувало там живий організм, — повітря, вода, грунт, рослинний світ — мало наперед задані властивості. Тому кожен сергусіянин жив близько тисячі земних років, майже все життя був здоровим, бадьорим і працездатним. Повною несподіванкою для землян було повідомлення сергусіянських вчених про те, що космічний корабель сергусіян понад дванадцять тисяч років тому вже відвідав Землю. Тоді небесні прибульці започаткували цивілізацію на одному з материків, котрий земляни називали Маорією.

…Вчені плазмольота побували у сергусіянському музеї космічних знахідок і там були вражені ще більше. На глобусі Землі, зробленому древніми сергусіянськими астронавтами, материк Маорія був розташований посеред океану, а сучасні Африка і Південна Америка були суцільним материком.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Меридіани» автора Нікітін Юрій Олександрович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кость Лемешев ЗОРЯНА ОДІССЕЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи