Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем

— У якій же ти мені пригоді станеш?

— Я,— каже,— тобі висватаю царівну!

— Ну, гляди!

Та й пустив: «Ото хитра,— думає,— за царівну сватає...»

Побігла лисичка до царя. Там її не пускають, виганяють.

— Треба мені самій царя бачити — пустіть! Я щось йому скажу.

Її гонять, а вона у палац преться. Цар і почув.

— Що там за лемент? — питає.

— Та тут,— кажуть,— волоцюга припленталась.

— Впустіть,— каже цар.

Її й пустили. Вона цареві в ноги:

— Царю-государю,— каже,— змилуйся, що я до тебе з недоброю вістю прийшла!

— З якою недоброю вістю? — питає цар.

— Так і так,— каже,— була я у змія, хвалився він мені, що буде твоє царство воювати— дочку твою візьме за себе. Так оце я прийшла тобі розказати.

— Ох, мені лихо! — ухопився цар за голову,— а в мене ж і військо не готове!

Та на царедворців:

— Га, сякі-такі! Мене хочуть воювати, а ви нічого не знаєте.

Лаяв їх, лаяв...

— Кличте раду! — гукнув.

Тут де не взялись генерали, сенатори, панства усякого поназбігалось — радяться, як їм того змія повоювати. Радились-радились — нічого не врадять: нема війська! А лисичка знов цареві в ноги: