Як Климко спровадив Дідича у пекло

— Куди тікаєш, Климку?

— У місто, на ярмарок.

— Що везеш продавати?

— Вельможну паню.

— Продай її нам. Скільки правиш?

— Мішок грошей.

Чорти кинули легіневі гроші, сіли на бричку й поїхали. Климко вернувся додому.

— Я вкрав, вельможний пане, вашу жінку. Дідич почухав потилицю й каже.

— Приведи її назад, заплачу триста ринських.

— Папі вже нема.

— А де ж вона?

— Продав її чортам.

Дідич заплакав ревними сльозами.

— Ти здурів, Климку? Що я робитиму тепер без моєї коханої пані?

— Не плачте, вельможний пане, вона живе щасливо, у кришталевому палаці. В неї щодня є високі гості — принци, князі, графи.

— Поведи мене, Климку, до неї, бо я ніде ніколи не бував.

— Не поведу, вельможний пане.

— Чому?

— Бо ми пропадемо без такого доброго дідича, як ви. Вам сподобається в пані, і не захочете вернутись. А що ми, сироти, тоді будемо робити?

— Я вернуся, Климку, не журися...