Жили собі чоловік та жінка, і були вони дуже бідні. Не було у їх ні хати, ні повітчини, нічого. От жінка все й гризе голову чоловікові, все й гризе:
— Давай-таки, чоловіче, хоч яку-небудь хату напнем. Сяк-так та й буде в нас своя хата.
Пішов чоловік на заробітки, приніс трохи грошей, почали вони строїти хату. Хоч воно й на хату не було похоже, а все ж таки в своїй жили.
Тепер жінка знову починає чоловікові голову гризти:
— Напни, чоловіче, хоч яку-небудь повітчину, щоб таки й ми були похожі на хазяїнів. Постав хоч сохи та напни верх, може, нам доля таки що-небудь пошле.
— Придумай ще що! — каже чоловік.
— Не одному-таки доля посилала! Ну, а може, нам і пошле,— каже жінка.
Сяк-так та й нап'яв чоловік повітчину. Покликав жінку та й каже:
— Ну що ж, повітка як повітка. Нехай тепер тобі доля посилає, що вона тобі пошле!
— Ну, та вже чи пошле, чи ні, а повітчина є,— каже жінка. Так вони побалакали та й пішли в хату вечерять. На другий день встала жінка раненько та й побігла в повітчину подивитися, чи нічого доля їм не послала. Туди,— аж там стоїть коняка.
— А що, не казала я тобі, що доля щось пошле нам?
— Балакай, дурна! Яка там доля?! Голодна чиясь коняка ходила та й зайшла в повітчину, думала, що жолоб там стоїть та поживиться чим.
— Ну, вже чия не є, а нам доля послала. Поведи її зараз у ярмарок.
Взяв чоловік ту коняку, взяв хліба собі в торбу та й повів її у ярмарок.
Іде та й іде, іде та й іде та й дійшов до лісу.
— Куди ж його тут, — каже. — Чи піти лісом, а чи другу дорогу пошукати? Е, що там не буде — піду лісом.
От іде він лісом. Слухає, аж вільха рипить. «А,— думає собі чоловік,— це вона коняку купить хоче». А вільха все.
— Ри-и-ип-рип! Ри-и-ип-рип!
— Купуєш?
— Ри-и-ип-рип!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Як вільха коня купувала» автора Народна творчість на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 1. Приємного читання.